ТЕТЯНА АСАДЧЕВА

Цього року пам’ятнику Князю Володимиру виповниюється 170 років.

Пам’ятник Князю Володимиру є найстарішим скульптурним пам’ятником Києва, спорудженим у 1853 році. Саме через нього Михайлівську гірку, де розміщувалися виноградники золотоверхого монастиря, почали називати Володимирською.

Представляємо вашій увазі цікаві факти про улюблений багатьма поколіннями киян парк «Володимирська гірка», зокрема, про його архітектурну домінанту — пам’ятник Князю Володимиру Великому.

– Пам’ятник Володимиру Великому встановлений у 1853 році. Легендарна локація вже понад 170 років залишається незмінним місцем для прогулянок серед мешканців та гостей столиці, а сам монумент є найстарішим скульптурним пам’ятником міста.

– З давніх-давен на території майбутнього парку розташовувалися виноградники Михайлівського монастиря. У середині ХІХ століття угіддя ченців часто зазнавали руйнувань внаслідок сильних розливів Дніпра, що призводило до зсувів ґрунту.

– Вперше локацію упорядкували впродовж 1840-1849 років. У процесі укріплення був облаштований спеціальний майданчик, де відкривалися неймовірні краєвиди на Дніпро.

– Спочатку планувалося побудувати оглядову альтанку, однак скульптор Василь Демут-Маліновський запропонував більш амбітне та величніше рішення — зведення пам’ятника Володимиру-Хрестителю. За багатолітніми міськими переказами, саме у цьому історичному місці прийняли хрещення наші пращури…

Ця ідея надзвичайно сподобалася тогочасній владі, тож митець у 1843 році розпочав роботу над монументом, виконавши скульптурне оформлення постаменту з горельєфом «Хрещення Русі», барельєфами з гербом Києва та зіркою ордена Святого Володимира.

На одній із восьми граней постаменту були встановлені барельєфи із зображеннями сцен хрещення: у нижньому ряді справа — жінка із малюком, що всміхається, зліва — дідуся привели хреститися син і онук, зверху — благословіння й миропомазання. У центрі розташована фігура єпископа…

– Коли у 1846 році Василь Демут-Маліновський помер, роботу над проєктом продовжив його видатний колега — барон Петро Клодт, який став автором фігури Князя.

В уявленні знаменитого скульптора правитель постав з хрестом у руці, спрямовуючи погляд у вічність — над Дніпровими кручами.

Бронзова статуя хрестителя Русі сягає 4,4 метра заввишки та стоїть на 16-метровому постаменті.

Архітектором пам’ятника став Олександр Тон — старший брат відомого тогочасного зодчого Костянтина Тона.

– Ідея встановлення пам’ятника Князю Володимиру сподобалася далеко не усім, особливо представникам духовенства.

Одним з головних противників монумента виступив Митрополит Київський Філарет Амфітеатров, який вважав: «Князь Володимир руйнував ідолів та зводив храми, а тепер на його честь збудували ідолоподібну статую. Хто ж буде освячувати подібний монумент?». Він зауважив, що краще б пам’ять князя вшанували спорудженням храму.

Досягти певного компромісу міській владі вдалося лише після ухвалення рішення про будівництво знаменитого Володимирського собору.

– Цікавим фактом з історії нашого міста є те, що відкриття монумента відбулося 10 жовтня 1853 року — в один день з освяченням легендарного Миколаївського ланцюгового мосту (втраченого у 1920 році).

– Наприкінці століття Володимирська гірка стала міським парком з вільним входом та популярним місцем для прогулянок серед киян. У теплу пору року тут часто влаштовувалися театральні вистави та концерти.

– Постійним відвідувачем парку був відомий український письменник Іван Нечуй-Левицький, який присвятив цій мальовничій локації свій нарис «Вечір на Володимирській гірці», написаний у 1910 році: «Я подивився на правий бік од шпиля за виступ, де на терасі стоїть пам’ятник св. Володимира. Там зеленіє попід горами ніби ліс. Ця тераса вся суспіль засаджена деревом з широкою алеєю попід самісінькою горою з зеленими кружалами коло пам’ятника, де червоніють клумби квіток.

Ця Володимирська тераса з верхньої гори здається старим зеленим лісом. Високий закрут виступу верхньої гори застує світ ясного неба на заході та неначе кидає од себе тінь на той ліс на терасі. Там вже стоїть вечір, полягли тіні, як буває вже смерком.

Але через ці тіні з гори мені видно Дніпро з мостом. Коло мосту широкий на верству Дніпро лиснить ясно попід горами, неначе залитий білим живим сріблом».

Описуючи неймовірну природну красу парку, письменник зазначає, що кращого краєвиду «трудно знайти й по всій Європі».

Свої спогади про Володимирську гірку залишив і Сергій Ромішовський, керівник Київської міської садової комісії: «Це місце, улюблене киянами, облаштоване на кшталт швейцарських гір. Тут багато шосованих доріжок, цегляних резервуарів та спусків, які з’єднують між собою майданчики та тераси».

– Наприкінці ХІХ століття міська влада прагнула дещо «оживити» похмурий сірий колір монумента, фарбувавши чавунну поверхню постаменту у білий колір.

– У 1895 році на кошти відомого мецената та підприємця Семена Могильовцева (власника «Шоколадного будинку» на вулиці Шовковичній) вперше в місті облаштували підсвічування хреста.

У радянський час хрест не підсвічувався, а деякі комуністичні «борці» з релігією навіть намагалися вирвати його з рук князя. Однак, на щастя, ця зухвала спроба знищення виявилася марною, хоча деякі барельєфи із зображенням сцен хрещення були пошкоджені…

– Понад 100 років риси обличчя Князя неможливо розглянути без застосування спеціальної техніки. Вперше це вдалося зробити лише у 1968 році, коли пам’ятник сфотографували з гвинтокрила. За словами краєзнавців, світлини викликали справжню сенсацію серед містян та дослідників історії: «На фотографії добре видно, що обличчя у Володимира довгообразе, коротенька борода, хвилясте волосся, розділене на проділ, трохи довше за вуха, повна нижня губа, прямий ніс, виражені надбрівні дуги, великі виразні очі…», — детально описували свої враження київські краєзнавці.

– Скульптурні деталі постаменту відлили на Дугненському заводі біля Калуги, статую — у Санкт-Петербурзі. З Санкт-Петербурга до Москви статую доправили потягом. У Києві на той час залізниці ще не було, тому далі деталі пам’ятника везли кіньми. Цікаво, що на Літери «СРКВ» (Святий Рівноапостольний Князь Володимир) всередині зображеної на одному із барельєфів зірки перевернуті. З часу встановлення із цим пов’язують чимало легенд, хоча дослідники історії пам’ятника пояснюють, що це звичайна помилка ливарників. Але хто ж вірить…

У 1988 році попри заборону релігії він навіть потрапив на радянську ювілейну монету з нагоди 1000-ліття Хрещення Русі. Пізніше пам’ятник зображувався на перших українських грошах: купоно-карбованцях (1992-1996 рр.).

– Одна з легенд розповідає, що під постаментом знаходяться старовинні поховання. Інші навпаки стверджують, що там заховані таємні церковні реліквії та скарби.

Ще одна не менш цікава версія говорить, що постамент пам’ятника прикриває потужний підземний колодязь, який врятував пам’ятку від руйнування у роки Другої світової війни та окупації міста…

– Володимирська гірка в центрі Києва вважається «місцем сили та потужної енергетики, відомою ще з дохристиянських часів». Вважається, що саме у цьому місці знаходився пантеон язичницьких богів, куди прадавні кияни приходили з найрізноманітнішими проханнями…

Віриться у це чи ні, але багато містян вважають, що енергетика цього місця позитивно впливає на людей, сприяє відновленню сили, гарного емоційного стану та гармонії.

Детальніше за посиланням: https://vechirniy.kyiv.ua/news/86128/

Шановні користувачі!

Пропонуємо вам джерела із зазначеної тематики, що знаходяться в електронному каталозі Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки:

Андреєв, І. А. Історії освоєння дніпровських круч у Києві. Володимирська гірка / І. А. Андреєв // Країна знань : науково-популярний журнал для юнацтва. – 2018. – № 9-10. – С. 41-44, 49 : іл., фото.

Бублик, В. Д. Путеводитель по Киеву / В.Д. Бублик. – Киев : Книжный и музыкальный магазин Л. Идзиковского, 1894. – 271/72/ с. : ил.

Верхній пам’ятник св. князеві Володимиру // Галайба, В. Хроніка старого Києва : Вип. 1 / Василь Галайба. – Київ : Бібліотека українця, 2003. – С. 131-137 : іл.

Гирич, І. Б. Історичний путівник по Києву. Український Київ XIX – поч. XX ст. : культурологічний есей / Ігор Гирич. – Київ : Українські пропілеї, 2016. – 710 с.

Гирич, І. Б. Київ : люди і будинки / Ігор Гирич. – Київ : Либідь, 2015. – 432 с. : іл.

Гирич, І. Б. Український Київ кінця ХІХ-початку ХХ століття : культурологічний есей / Ігор Гирич ; [худож. С. Алієв]. – [Київ] : Пенмен, [2017]. – 780 с. : іл., портр.

Кальницький, М. Київ. Прикмети часу, 1890-ті роки : видання включає репринтний план Києва 1889-1890 років / Михайло Кальницький. – Київ : ВАРТО, 2013. – 143 с. : іл., карт.

Киев ,его святыни, древности, достопамятности и сведения, необходимые для его почитателей и путешественников / Н. Сементовский. – Кіевъ ; СПб. : Н. Я. Оглоблин, 1900. – 299,/7/ с. : ил.

Малаков, Д. В. Київ столітньої давнини / Дмитро Малаков, Андрій Прибєга. – Київ : Фенікс, 2017. – 320 с. : іл.