Книга поезій «Я – той, хто скам’янів» Сергія Чиркова (видавництво «Твори», м. Вінниця,2022 рік) висунута Публічною бібліотекою імені Лесі Українки для дорослих міста Києва на здобуття Шевченківської премії.
Збірка поезій Сергія Чиркова належить до подієвих. Протягом вже перших місяців після виходу з’явилися серйозні аналітичні статті, зокрема ‑відомого літературознавця з Ізраїлю та доктора філософії з Одеси. Книжку активно обговорювали у соціальній мережі, де було опубліковано чи не всі вірші. Відбулося кілька онлайн-презентацій у бібліотеках столиці, зокрема й у Публічній бібліотеці імені Лесі Українки.
Особливість поетичного щоденника, де зафіксовано перші місяці кривавого вторгнення, у тому, що перед читачем постає книжка НЕ ПРО ВІЙНУ. Вона про те, що війна забирає, а що ‑ дає, чим наповнює душу. Цей факт вирізняє книгу Сергія Чиркова з-поміж інших, робить осібною.
На тому, що перед нами не збірка, яка фіксує черговий етап творчості поета, а саме КНИГА, доказово наполягає ізраїльський критик Віктор Филимонов. Книга «у тому сенсі, в якому Книгою називають Писання». Йдеться не про порівняльну характеристику ‑ про «сюжетно-жанровий родовід того, що запропонував для загального огляду поет. Родовід, який за визначенням має на увазі неминучість органічного злиття в ліричному переживанні глибоко особистого, інтимного із загальним, якщо хочете ‑із вселенським».
Сергій Чирков зважився на творення чогось цілісного, всеохоплюючого і концептуально завершеного. Випадок в українській поезії рідкісний, навіть унікальний.
Війну, що прийшла в Україну, боротьбу українців за свободу і незалежність автор розглядає у контексті одвічного протистояння Добра і Зла, світла з пітьмою. Наскрізний сюжет пронизують біблійні образи і мотиви, фольклорні інтонації, історичні ремінісценції, літературні паралелі. На обмеженому часовому просторі кількох місяців війни, на відносно скромному обсязі літературних сторінок автор зумів вмістити одвічні болі і сподівання людства, його віру і зневіру, жагу добра і недосконалість світу.
БОГ, БАТЬКІВЩИНА (у автора Українонька), ДІМ (у автора ХАТА, що часом розгортається до поняття Батьківщини), МАТИ, РОДИНА живуть і страждають на українській землі, у конкретних історичних обставинах.
Бог виходить на берег кривавої ріки із сумнівами: «щось у світі коїться не так». Янголи-охоронителі між невинно убієнними «ходять, схлипують і складають підшефних у гроб». Син Божий просить небесного отця взяти «до себе, до раю, як є ‑ без одежі і шкіри», а може й без молитви «розчавлених танками батька і сина, зґвалтованих матір з донькою». Господь і сам відмовляється від ходіння по воді й творення інших чудес, заявляючи: «А от в пекло ‑хоч зараз. Піду. Воскрешати й виводити вбитих, щоб дожати могли і дожити і над яслами звести звізду».
Зрештою у книзі визріває адресоване небу запитання: «чом тобі наша кров наймиліша?», чому всі ці страждання випали саме Україні? І визначається подібність жертовного шляху України і Сина Божого з наступним припущенням: «то виходить, ми трохи рідня…» Та вже в іншому вірші автор зривається на відчай незгоди: «Українонько, не вмирай!»
Сила книги Сергія Чиркова не лише у глибині та ґрунтовності. Автор знаходить несподівані сюжети і образи. ХАТА у нього жива і боїться обстрілів, її доводиться заспокоювати: «Не тремти, моя хато, не кину», а потім і залишатися з нею під обстрілом. Інша, йде з клунком до Києва, «а в тому клунку жменя горобців, сухий обмилок, сіль і пів хлібини ‑ усе, що після вибуху знайшла». У стінах іншої герой заспокоює кохану: «а як і влучить ‑влучить не розлучить, осядуть на іконах наші лики». Повз кожну хату тече бездонна ріка страждань, яка збирає кров «батька, мужа, сина, знову сина» ‑і перед нами розгортається образ дантівської сили ‑ пекельні ріки, народжені слізьми Критського Старця, котрий у «Божественній комедії» символізує людство.
А лаконічний вірш з посиланням на рядки Тараса Шевченка поряд з хатою вводить у простір біблійних страждань жертовний образ сучасної МАТЕРІ:
«Ні утекти. Ні закричати. / Колодязь від снаряду вгиб. / ‑Це кров моя, ‑ сказала мати, / вронивши у калюжу хліб. / Хатина ‑ біла, вишня ‑ біла, / а неня спатоньки лягла. / Скоринка вразь почервоніла, / напившись крові і тепла, / розм’якла. Розділили з братом. / ‑ Це тіло, дітоньки, моє… / «Сім’я вечеря коло хати, / вечірня зіронька встає».
Притаманна книзі фольклорність є свідченням не лише вкоріненості у ґрунт народної культури, а й подає приклад феноменального культурного оксюморонуавторського фольклору. Його герої зносять синю і жовту глину, аби стати співтворцями світу ‑ наліпити українців. Інший вірш змальовує перетворення непротивленця злу, в якім війна пробуджує жагу крові.
Збірка Сергія Чиркова містить низку віршів, що одразу просяться у хрестоматію. Найпершим ‑ ідеально виписаний «Син іде з війни додому», що на якісну нову висоту підносить одну зі стрижневих тем світової літератури ‑ тему повернення додому. У вірші з провидницькою силою передбачена епічна нескінченність шляху повернення з пекла війни. Повернення до божества Дому.
Прочитати книгу можна у цифровій бібліотеці «Київ» за цим покликанням https://dlib.kiev.ua/items/show/872#?c=0&m=0&s=0&cv=0
Переглянути запис онлайн зустрічі з поетом у бібліотеці можна за цим покликанням https://www.youtube.com/watch?v=Yuif0h4BtC0
Щиро вболіваємо за вибір бібліотеки і зичимо пану Сергію Чиркову успіху!