Тетяна Асадчева

Хмарочос Гінзбурга вважається легедарним для нашого міста. Попри свою коротку історію, Хмарочос Гінзбурга став символом будівельної майстерності та амбіцій свого часу, а до сторіччя легендарної будівлі була випущена пам’ятна колекційна марка на її честь.

У 1912 році на розі вулиць Ольгинської та Інститутської з’явився перший в нашому місті хмарочос. Його поява викликала справжню сенсацію серед містян, а сама споруда вважалася справжнім архітектурним дивом свого часу.

Приводимо найцікавіші факти про легендарного кам’яного велета, красу якого наразі можна побачити лише на старих світлинах і кінохроніці:

Власником та замовником хмарочоса був знаменитий будівельний магнат Лев Гінзбург, відомий як «король київських підрядників». Впродовж 1890-х -1910-х років він очолював будівельну фірму, яка звела найвідоміші архітектурні перлини нашого міста, зокрема: Національний банк, Київський політехнічний інститут, Будинок вчителя, Національний художній музей, Костел святого Миколая, Театр оперети, Хоральну синагогу Бродського та Київську філармонію.

Серед багатьох проєктів Гінзбурга справжніми перлинами стали й три його власні прибуткові будинки. Один із них знаходиться на бульварі Тараса Шевченка, 5 та входить до комплексу готелю «Прем’єр Палац». Інший розташований на вулиці Владислава Городецького, 9 та є окрасою місцевості з поетичною назвою «Київський Париж».

Поруч із ним знаходився 11-поверховий велетень, який й отримав назву — «Хмарочос Гінзбурга». Величезна споруда займала цілий квартал та знаходилася за адресою: Інститутська, 16-18.

Його спорудження стало одним з наймасштабніших проєктів у Києві на початку XX століття, для якого знадобилося 12 мільйонів цеглин і понад півтора мільйона рублів. Авторами проєкту стали відомі одеські зодчі Адольф Мінкус та Федір Троуп’янський, які також спорудили для Лева Гінзбурга прибутковий будинок на бульварі Тараса Шевченка.
Загальна висота будівлі сягала 67,5 метра, а її кут прикрашала вежа зі шпилем, яку деякі віряни помилково приймали за церковну баню. Сама споруда мала П-подібну форму та налічувала від 8 до 12 поверхів (залежно від розташування ухилу).
Фасад був прикрашений розкішною ліпниною та скульптурами, у центральному фронтоні розташовувалось декоративне кахляне панно.
З тераси верхніх поверхів відкривався розкішний вид на панораму частини Верхнього міста. За свідченнями дослідників історії міста, будівля сполучалася таємними ходами з будинком Гінзбурга на вулиці Миколаївській (Архітектора Городецького).
Хмарочос містив 90 розкішних квартир та перші в Києві електричні ліфти американської фірми «Otis».

Свого часу будинок був домівкою для київської еліти: купців, промисловців та генералів, а відомий художник Олександр Мурашко навіть відкрив на останньому поверсі свою власну майстерню, де збиралося чимало представників мистецької богеми та творчої молоді.

Також серед відомих мешканців будинку був купець Сергій Аршавський — замовник та колишній власник знаменитої кам’яниці, відомої під назвою «Будинок невтішної вдови». За свідченням краєзнавців, він орендував одну з квартир у 1915-1918 роках.

Після встановлення у Києві радянської влади споруду націоналізували, перетворивши її на комунальні квартири. Тоді Лев Гінзбург втратив усю свою власність та помер в 1926 році у злиднях.
Житлові будинки такої висоти, як Хмарочос Гінзбурга, на початку XX століття існували лише в США, Німеччині, Аргентині та Канаді.

Будівля лишалася найвищою в СРСР до 1928 року, доки не був зведений Держпром у Харкові. До 1941 року Хмарочос Гінзбурга був найвищою житловою будівлею Києва.

Трагічними для споруди стали події Другої світової війни, коли 24 вересня 1941 року за наказом НКВС було знищено історичний центр Києва разом із забудовою Хрещатика та прилеглих вулиць. Хмарочос Гінзбурга також опинився в епіцентрі та був частково зруйнований внаслідок вибуху міни.
Після завершення війни обгорілий кістяк будівлі розібрали, а на його місці у 1954-1961 роках звели сучасну будівлю готелю «Україна».