«Безсмертя нації – у слові»: до 100-річчя з дня народження Миколи Даниловича Руденка (19.ХII.1920 – 1.IV.2004) відомого українського письменника, вченого, правозахисника, багатолітнього радянського політичного в’язня, засновника Української Гельсінкської Групи (УГГ), лауреата Міжнародної премії ім. В. Винниченка, Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка, Героя України.
Народився Микола Данилович Руденко в родині шахтаря. Рано залишився без батька, який загинув у шахті. Сім’ї, в якій було троє дітей, прийшлося нелегко, мати працювала в колгоспі. Назавжди запам’ятався Миколі голод 1933 року.
Складати вірші Микола Руденко почав у дитинстві, їх друкували піонерські газети, він був переможцем конкурсу і стипендіатом Наркомосу, завдяки чому вступив на філологічний факультет Київського університету. Провчився всього два місяці. В партію вступив ще після закінчення школи, на шахті, де раніше працював його батько. У 1939 р. був призваний до війська (приховав, що не бачить на ліве око) і в перших же боях під Ленінградом тяжко поранений розривною кулею. Лікарі не сподівалися, що він буде ходити, але ходити він зміг, і навіть був призначений політруком прифронтового госпіталю. Нагороджений орденами Червоної зірки, Вітчизняної війни І ступеня, шістьма медалями. Після виходу в 1947 р. збірки віршів «З походу» був прийнятий у Спілку письменників України. Працював відповідальним секретарем видавництва «Радянський письменник», був редактором журналу «Дніпро», секретарем парткому СПУ, членом Київського міськкому КПУ.
М. Д. Руденко – автор багатьох збірок поезії, романів і повістей, зокрема, «Вітер в обличчя», «Остання шабля», «Орлова балка», фантастичних романів «Чарівний бумеранг», «Слідами космічної катастрофи», поеми «Хрест».
Уперше Микола Руденко виступив проти існуючих порядків у 1949 р., коли під виглядом критики «космополітів» громили та нищили єврейських письменників, та від нього як секретаря парткому СПУ вимагали негативних характеристик… «Довго я залишався дуже партійним, – сказав пізніше М. Д. Руденко в одному інтерв’ю. – Довго я залишався з глибокою вірою у велику справу комуністичної партії, був вірним сталінцем, багато написав присвячених вождю віршів, була навіть поема про Сталіна».
Страшним потрясінням стало для нього розвінчання на ХХ з’їзді КПРС «культу особи Сталіна». Штудіювання «Капіталу» переконало М. Руденка в тому, що вчення Карла Маркса помилкове в самій своїй основі. Своє бачення цієї проблеми він виклав у філософських працях «Економічні монологи», «Енерґія проґресу», у романі «Формула Сонця». За критику марксизму М. Д. Руденко був виключений з КПРС, а в невдовзі з СПУ.
На початку 70-х років включився в роботу на захист прав людини. Мав тісні стосунки з московськими дисидентами, був членом радянського відділення «Міжнародної амністії», та невдовзі був заарештований за правозахисну діяльність, але у зв’язку з 30-річчям перемоги амністований як учасник війни.
М. Д. Руденко був одним із трьох першозасновників і першим головою Української Гельсінської Групи. Після консультацій з П. Григоренком, О. Мешко, О. Бердником, Л. Лук’яненком, І. Кандибою, О. Тихим, М. Матусевичем, М. Мариновичем, Н. Строкатою 9 листопада 1976 р. М. Руденко на квартирі А. Д. Сахарова в Москві дав прес-конференцію для іноземних журналістів, де оголосив про створення Української Гельсінської Групи.
5 лютого 1977 р. він був заарештований у Києві й етапований до Донецька, де було порушено справу проти нього і Олекси Тихого. Миколу Руденка засудили до семи років таборів суворого режиму і п’яти років заслання за так звану «антирадянську агітацію і пропаганду». Його твори були кваліфіковані як «наклеп на радянську владу», вилучені з продажу та бібліотек СРСР.
М. Д. Руденко відбував покарання в мордовському таборі, його дружина за активну діяльність в УГГ і захист чоловіка теж була заарештована і засуджена на п’ять років таборів суворого режиму і п’ять років заслання.
Після звільнення з заслання, виявилося, що повертатися їм нікуди: київську квартиру після арешту дружини влада конфіскувала. Руденки виїздять у Німеччину, потім у США.
Був позбавлений радянського громадянства. Микола Руденко працює на радіостанціях «Свобода» і «Голос Америки». Очолив Зарубіжне представництво Української Гелькінкської Групи, потім Української Гельсінкської Спілки. Філадельфійський освітньо-науковий центр визнав М. Д. Руденко «Українцем року» – за непохитну стійкість в обороні національних прав українського народу і його культури. Член ПЕН-клубу, обраний дійсним членом Української Вільної Академії Наук (США). Лауреат літературної премії Українського фонду культури ім. В. Винниченка 1990 р.
У вересні 1990 року повернувся в Київ, був відновлений у громадянстві, реабілітований.
За роман «Орлова балка» М. Д. Руденко в галузі літератури була присуджена Державна премія ім. Т. Шевченка. За великий вклад у розвиток української літератури і за правозахисну діяльність М. Д. Руденко нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня, йому присвоєно звання «Герой України».
Написані головні праці життя М. Д. Руденка, книги «Найбільше диво – життя: спогади» та «Енергія прогресу»( Нариси з фізичної економії). За його ініціативою українські науковці, прихильники цілісного вчення про людину, природу і космос, створили громадську організацію – Наукове товариство імені Сергія Подолинського. М. Д. Руденко був обраний почесним головою.
Похований на Байковому кладовищі.
Пропонуємо вам для читання наступні книги М. Д. Руденко та запрошуємо вас до бібліотеки!
Руденко, М. Д. «Найбільше диво – життя» : спогади / Микола Руденко ; упоряд. Раїса Руденко. – Київ : КЛІО : Смолоскип,
2013. – 695 с. : іл., портр.
Спогади – важкий жанр. Насамперед тому, що автор має бути чесним із собою, як на останній сповіді. А це не легко. Та Микола Руденко цього неписаного правила дотримується й не раз наголошує, що в житті сповідував тільки правду, якою б гіркою вона не була, і робив тільки те, у що вірив. Про надзвичайно тяжкий і болісний шлях – від правовірного комуніста, фронтового політрука, знаного письменника, секретаря парткому київської письменницької організації до правдоборця, політв’язня радянських концтаборів, дисидента – автор розповідає щиро й мужньо. Мабуть, саме через це «Найбільше диво – життя» читається із захопленням, як пригодницький роман, і водночас спонукає читача до дуже непростих та повчальних роздумів.
Руденко, М. Д. Син Сонця – Фаетон : науково-фантастичний
роман / Микола Руденко. – Київ : Ярославів Вал, 2009. – 239 с.
На мільйони світлових років у всі кінці Всесвіту немає нічого дивовижнішого за невеликі осередки матерії, яка внаслідок ще не осягнених людським розумом умов отримала можливість створити розумний світ. Розум, пізнаючи матерію, сприяє її нескінченним перетворенням і, пізнавши її закони, стає в ній провідною силою. Як же ми маємо ставитися до такого вражаючого явища в житті Всесвіту, як діяльний розум людини? Яку велику відповідальність за долю матеріального світу зобов’язані відчувати!
Ці та інші важливі питання людського буття розглядає автор на сторінках науково-фантастичного роману, в основі якого – доля загиблої планети Сонячної системи, що містилася між орбітами Марса та Юпітера.
Руденко, М. Д. Енергія прогресу. [Гносис і сучасність] : [метафізична поема, публіцистика, поема] / Микола Руденко.–
Київ : Журналіст України, 2008. – 716 с.
До книжки увійшли новаторські праці мислителя, письменника і правозахисника, лауреата Шевченківської та міжнародних премій, Героя України Миколи Руденка. Відомий український інтелектуал і гуманіст ХХ–ХХІ століть постає перед читачем в іпостасях рідкісного філософа, космолога й економіста. Доробок мислителя набуває особливої національної і загальнолюдської значущості у час наростання глобальних викликів і загроз, бо утверджує принципово нові світоглядні й наукові парадигми рятівного знання. Уперше зібрані в одній книзі найважливіші праці Миколи Руденка з фізичної економії, онтології і космології пропонуються науковцям, студентству, державним достойникам, читачам, котрі прагнуть долучитися до скарбниці новітнього і водночас питомо українського життєствердного знання, яке наш видатний сучасник адресував українству і людству/
Логвиненко, Ю. Трагедія Голодомору у творчості Миколи Руденка / Юлія Логвиненко // Слово і Час : науково-теоретичний журнал. – 2017. – № 9.– С. 69-78. У статті розглянуто творчість М. Д. Руденка, який одним із перших в підсовєтській українській літературі окреслив тему штучно створенного голоду в Україні з називанням його причин та наслідків.