29-09-2016 До 175-ї річниці від дня народження видатного українського критика, історика, громадського діяча М. Драгоманова у читальному залі пройшла літературна година «Духовний батько Лесі Українки». «Михайла Драгоманова та його улюблену племінницю пов’язували особливі стосунки. Це були взаємини дядька і вихователя та завзятої послідовниці, впевненої в рації наставника в багатьох питаннях. До цього спричинився той факт, що в домашньому навчанні Лариси Косач вагомою була роль не тільки батьків, зосібна матері Олени Пчілки, а й наука М.Драгоманова. З болгарського закордоння політемігрантом-вигнанцем він листовно впливав на розвиток племінниці.
…Слухаючи й дотримуючись його порад, вона, за власним виразом, «спасалася» від українсько-російського «невежества», вивчала для перекладів італійську мову… Цим він допоміг сестріниці усвідомити потребу шліфування перекладацької техніки, й надалі вона динамічно прогресувала як інтерпретатор зарубіжної класики мовою Шевченка.
…Драгоманов познайомив її з фольклористичною методикою записування творів уснопоетичної творчості – й вона стала визначною фольклористкою (про що свідчить дев’ятий том дванадцятитомника), гідною продовжувачкою традицій великого родича в цій царині науки….Внаслідок ідейної співпраці з дядьком багато в чому оформився біблійний «блок» творчості Лесі Українки. Це ж бо Драгоманов рекомендував їй перекладати Біблію.
…До самої смерті дядька, біля якого Леся провела півроку, замешкуючи в «моєму Сибіру» (Драгоманівській бібліотеці з забороненими в Росії книжками), вона заступалась за нього, коли видання його спадщини дехто називав антипатріотичним актом. Щиро раділа ювілейним вшануванням тридцятиліття його плідної діяльності. Вважала почесним для себе претендувати на найменування не те що правої руки дядька – хоч би одного пальця на його руці. Дуже дорогою для неї була грудка землі з могили М.Драгоманова. На закінчення підкреслимо: звісно, далеко не все в спадщині суверенної творчої особистості Лесі Українки походить від дядька, зокрема створене в XX віці. Найголовніше ж те, що вона не зупинилася на дядьковій науці, а розвивалася і де в чому переросла М.Драгоманова».
(В. Погребенник)