Одвічна проблема букоголіка — так мало часу і так багато книг. Тому хочу познайомити, а комусь нагадати про творчість Ежена Іонеско. Незабутні враження після прочитання у 1989 році. Ми ставили його п’єсу в маленькому самодіяльному театрі. Роль у мене була невеличка, але цікава, чоловіча. Уявляєте? 1989 рік.
Класика абсурду від родоначальника жанру, твір про людський егоїзм, про брак спілкування, парадокс якого полягає в тому, що найближчі люди стають чужими… Драма життя! “Голомоза співачка” — це дебютна робота франко-румунського драматурга Ежена Іонеско. Вона була написана в 1948 році й уперше поставлена Ніколя Батаєм в паризькому Театрі опівнічників; прем’єра вистави відбулася 11 травня 1950 року.
Неважко здогадатися, що п’єса не мала успіху до тих пір, поки визнані діячі культури не підтримали її. З 1957 року “Голомоза співачка” увійшла в репертуар Театру на вулиці Юшет. На сьогодні у Франції п’єса вважається класичною. “Голомоза співачка” має підзаголовок “анти-п’єса”. Йонеско, дійсно, написав твір, який руйнує канони драматургії. “Голомоза співачка” – п’єса камерна, як, утім, і більшість п’єс Йонеско. П’єса позбавлена традиційного сюжету, в ній, по суті, нічого не відбувається. У “Голомозій співачці” немає характерів: персонажі п’єси позбавлені індивідуальних психологічних рис, це маріонетки без власної волі та мови. У статті “Трагедія мови” (“La tragedie du langage”) Йонеско з тривогою писав про втрату сучасною людиною здатності думати та бути собою, втрату індивідуальності. Втрачаючи себе, людина втрачає мову, що перетворюється в “розмову, яка ведеться, щоби нічого не сказати”. Як на мене, дуже актуально і повчально. Кому це буде цікаво? Думаю, всім, хто вміє читати.
Олена Алферова, Еленка Алферова Провідний бібліотекар відділу нестаціонарного обслуговування користувачів.