7 грудня відзначається 120-річчя від дня народження української художниці, майстрині народного декоративного живопису, представниці «наївного мистецтва» Катерини Василівни Білокур. Її творчість належить до найкращих надбань української культури ХХ століття, вона стала предметом вивчення й дослідження мистецтвознавців.
Видатна українська майстриня Катерина Білокур народилася 7 грудня 1900 року в селі Богданівці Пирятинського повіту Полтавської губернії (нині Київської області). Батько, Василь Йосипович Білокур, був заможною людиною, мав 2,5 десятин орної землі, тримав худобу. Крім Каті у сім’ї були два сини – Григорій та Павло.
Писати й читати навчилася самотужки, у віці 6-7 років. На сімейній раді було вирішено не віддавати дівчину до школи. «На цьому моя освіта початкова, середня й вища закінчилася», – згадувала потім Катерина Білокур.
Про мистецтво дізналася з книжок та від сільського учителя Івана Калити. Малювати почала з ранніх років, однак батьки не схвалювали це заняття і забороняли ним займатися, тому малювала потайки від рідних. Перші спроби малювати робила вуглиною на шматку домашнього полотна. Пензлі виготовляла сама із щетини, використовувала фарби, які робила з буряка, бузини, калини, цибулі й різних трав. Іноді вдавалося діставати й олійні фарби.
Малювала здебільшого квіти, іноді й портрети. У 20-х роках двічі хотіла вступити до художньо-керамічного технікуму в Миргороді та до Київського театрального технікуму, але не мала документів про закінчення семирічки.
З раннього періоду творчості збереглися портрети сестри Олі Білокур (1928) та колгоспниці Тетяни Бахмач (1932). Пізніше малює переважно квіти, вчиться компонувати, поєднувати кольори у єдину гармонійну цілісність. В другій половині 30-х – у 40-х роках опанувала техніку живопису.
Восени 1934 року через нерозуміння рідних робить спробу втопитися в річці Чумгак, внаслідок чого застуджує ноги. Після цієї спроби батьки з прокльонами згоджуються на заняття доньки малюванням, але тільки у неділю, коли всю роботу було зроблено.
Перші значні роботи цього періоду – «Берізка» (1934), «Квіти за тином» (1935), «Квіти», «Портрет племінниць» – засвідчили її високе обдарування.
Навесні 1940 року Катерина чує по радіо пісню «Чи я в лузі не калина була» у виконанні Оксани Петрусенко. Звертається до співачки з листом, заадресувавши його: «Київ, академічний театр, Оксані Петрусенко». До листа додає малюнок калини на шматкові полотна. Малюнок вразив співачку. Порадившись із друзями – Василем Касіяном і Павлом Тичиною – вона звертається у Центр народної творчості, після чого до обласного центру надходить розпорядження знайти Катерину Білокур і поцікавитися її роботами.
Богданівку відвідує Володимир Хитько, що очолював тоді художньо-методичну раду обласного Будинку народної творчості. Декілька картин він показує у Полтаві художнику Матвієві Донцову. 1940 року в Полтавському будинку народної творчості відкривається персональна виставка художниці-самоучки з Богданівки, яка на той час складалася лише з 11 картин.
Виставка мала величезний успіх. Художницю преміюють поїздкою до Москви. У супроводі Володимира Хитька вона відвідує Третьяковську галерею, Пушкінський музей.
Після визволення села від фашистів Білокур створює одні з найкращих своїх творів – «Буйна», «Декоративні квіти» (1945), «Привіт урожаю» (1946) і славнозвісне полотно «Цар-колос» (1949). 50-ті роки – найбільш плідний період творчості. 
Їй допомагає Спілка художників України, вона бере участь у багатьох виставках, у Богданівку приїжджають видатні представники української культури. Але після смерті батька на її плечі лягло господарство та догляд за старою матір’ю, що забирало багато сил і здоров’я.
1954 року в Парижі на міжнародній виставці демонструються її картини «Цар-колос», «Берізка» і «Колгоспне поле», які високо оцінив Пабло Пікассо. Кажуть, що він довго стояв біля полотен, мов загіпнотизований, а потім назвав її геніальною й порівняв із Серафін Луїз із міста Санлі, 
відомою художницею, що вславилася в наївному мистецтві й також малювала квіти. І додав: «Якби в нас була такого рівня художниця, ми змусили б світ заговорити про неї».
1956 року їй присвоєно звання народного художника України.
В останні роки життя художниця створила чудові картини «Півонії» (1959), «Букет квітів» (1959), «Квіти і овочі» (1959), «Натюрморт» (1960). Вона тяжко хворіла, давалися взнаки злигодні тогочасного сільського побуту, невлаштованість в особистому житті, хвороба матері.
На початку червня 1961 року помирає мати художниці. Невдовзі Катерину Білокур відвозять до Яготинської районної лікарні. 10 червня їй роблять операцію, яка нічим не допомагає. У той же день художниця помирає.
1977 року в селі Богданівці відкрито меморіальний музей художниці, на території якого встановлено пам’ятник (автор – скульптор Іван Гончар).
Живопис Білокур – «вишивка» олійними фарбами на полотні.
Кожна квіточка, гілочка, ягідка в рослинному світі художниці любовно, ретельно виписані, виділені, обведені світлим обідком. У рослинних композиціях селянської художниці немає єдиного джерела світла; різні елементи освітлені неоднаково і кожний має так би мовити свою точку зору. У рослинному світі Катерини Білокур кожна деталь добре диференційована, виписані навіть прожилки пелюсток, і, враховуючи численність об’єктів – квітів, овочів, фруктів – дивно, що композиція в цілому не розпадається, а тримається дуже добре, картина залишає враження завершеного, замкнутого в собі світу. До того ж, жодна деталь не губиться, а виграє, демонструючи себе. На багатьох її полотнах квіти випромінюють світло.
Катерина Василівна, послідовністю роботи споріднюється не з професіоналами, а, радше, з українськими вишивальницями рушників, які, одна за одною, вишивають квітку за квіткою.
Пропонуємо ознайомитися з літературою про українську художницю з фонду нашої бібліотеки та бібліотек міста.
Авраменко, О. Білокур : [монографічне дослідження] / Олеся Авраменко ; [Національний музей українського народного декоративного мистецтва]. – [Київ] : [ФОП Г. С. Горобець], [2020]. – 168 с. : іл., портр.
Монографічне дослідження мистецтвознавиці Олесі Авраменко, присвячене життєвому і творчому шляху народної художниці України Катерини Білокур (1900–1961), підготовлене до 120-річчя геніальної українки.
Видання є частиною великого культурно-мистецького проєкту, який здійснює Національний музей українського народного декоративного мистецтва за участю 8 музеїв України та за підтримки Українського культурного фонду.
Яворівський, В. О. Автопортрет з уяви : роман про трагічну та дивовижну долю Катерини Білокур / Володимир Яворівський. – Київ : Брайт Стар Паблішинг, 2018. – 296 с. : портр.
Роман видатного письменника сучасності Володимира Яворівського присвячено життю і творчості геніальної української народної художниці Катерини Білокур у контексті світового мистецтва. Книга, створена на початку 80-х років минулого століття, досі залишається бестселером і прочитується на одному подиху.
Це зробила вона / [літ. ред. А. Процук]. – [Київ] : [Видавець ФОП Омельяненко Л. С.], [2018]. – 105 с. : іл.
50 жінок, що стали частиною історії України.
Це перша ілюстрована книга про видатних українок. Їхні історії захоплюють, їхній внесок вражає, їх приклад надихає.
Сьогодні ми привідкриємо завісу таємничості, щоб побачити справжню роль українських жінок в науці, політиці, культурі України. Пліч-о-пліч з чоловіками вони творили нову Україну. Пліч-о-пліч з чоловіками вони йшли до своєї мети. «Це зробила вона». Це зможете зробити і ви.
Катерина Білокур : [книга-альбом] = Kateryna Bilokur / [упоряд. Н. Л. Розсошинська, М. Кагарлицький]. – Київ : Мистецтво, 2015. – 151 с. : іл., портр.
Чудовий альбом до 115-річчя великої української художниці Катерини Василівни Білокур. Геніальні твори мисткині із музеїв України, доповнене спогадами сучасників, листами художниці та іншими матеріалами, які зібрав та упорядкував М. Кагарлицький.
Я, Білокур Катерина Василівна / [альбом] / уклад. В. Клименко, І. Пасічник. – [Київ] : Родовід, [2012]. – 160 с. : іл., портр.
Ця книга – своєрідна експедиція в архів Катерини Білокур, що зберігається в Яготинському державному історичному музеї та його філіалах – Яготинській картинній галереї і Меморіальному музеї-садибі Катерини Білокур в Богданівці. Власне, основний корпус документів, листів, фото, ескізів, що не представлені в музейних експедиціях, складають дві теки – текстова і візуальна.
Катерина Білокур : малярство і проза / у співпраці з Меморіальним музеєм-садибою Катерини Білокур, Яготинським державним історичним музеєм ; [ред. Н. Голтвенко ; післям. Л. Демченко, О. Шаповал]. – [Київ] : Родовід-Оранта, [2009]. – 108 с. : іл., портр.
Видання про Катерину Білокур містить її живописний доробок, що зберігається у Яготинській картинній галереї, а також оповідання «В селі Богданівці Шрамківського району на Черкаській землі», присвячене односельчанам видатної мисткині.
Катерина Білокур очима сучасників : спогади, есеї, розвідки з архіву художниці / записав, упоряд., листи опрацював, вступи-розвідки підготував, матеріали з архіву художниці проком. М. Кагарлицький. – Київ : Томіріс, 2000. – 432 с., 32 с. фотоіл.
У книжці спогадами діляться визначні майстри пензля, різця, слова – М. Дерегус, Т. Яблонська, С. Кириченко, С. Григор’єв, Н. Клейн, І. Гончар, Д. Косарик, І. Білокур… Натхненні есеї присвятили художниці О. Гончар, М. Бажан, Л. Новиченко… Впадає в очі в цьому, ніби типовому і трохи не типовому, як для жанру мемуаристики, виданні те, що заледве не половина спогадів належить односельцям Катерини Білокур – родичам, учителям, учням, сусідам-загребельцям і взагалі богданівцям. окремий розділ книжки, присвячений епістолярній спадщині, виявленій в архіві художниці, що понад три десятиліття перебував під сімома замками. Проілюстрована кольоровими репродукціями з робіт К. Білокур, чорно-білими фотографіями.