Іван Андрусяк

Не я обирав дитячу літературу – вона мене обрала
І. Андрусяк

Іван Андрусяк – один із яскравих авторів сучасної української літератури. Оригінальний, цікавий  поет, перекладач, прозаїк, а також активний критик, що завжди і про все має свою однозначну думку, хоч часто й дуже суб’єктивну.

Поезія Івана Андрусяка − інтелектуальна розкіш, бо для її розуміння потрібні знання української та світової літератур, обізнаність із філософською спадщиною минулого та тонкий смак. Але той, хто долучиться до такого розкошування, ніколи не пожалкує, а чекатиме від автора нових текстів.

Його поезія − достатньо різна, якщо порівнювати  вірші для дорослих і тексти для дітей.

У «дорослій» поезії Івана Андрусяка маємо голос сильного чоловіка, що осмислює життя у вічних категоріях добра і зла, любові й ненависті, сили і слабкості, життя і смерті. Проте найбільшою загрозою (втратою, бідою) у поетичному світі Івана Андрусяка є не смерть, а деформація душі, котра перестає відгукуватися на біль і радість, не вміє резонувати з іншими душами задля творення добра.

У віршах для дітей Іван Андрусяк − добряк і пустун, для якого світ тварин, природи є органічним продовженням людського. Тому носоріг уміє читати, крокодил не любить каву, а великий і поважний бегемот реве, як малеча.

Проте маленькі читачі «Зайчикової книжки», «М’якого і пухнастого», «Лякації», «Чупакабри та інших зайчиків» знатимуть, що не варто нічого боятися, вчитимуться любити читання, розумітимуть, що допомагати іншому, турбуватися про звірят, уміти щось зметикувати, то є чудово і зовсім нескладно. А ще вчитимуться по-доброму розбишакувати, необразливо жартувати і нестандартно мислити.

Книжки віршів Івана Андрусяка не ризикують загубитися в багатому й різноманітному світі сучасної української поезії для дітей. Узявши до рук «М’яке і пухнасте», «Звірячу абетку» чи «Зайчикову книжечку», неможливо покласти їх назад на полицю книгарні: відчуваєш, що ці книжки треба терміново нести додому й читати власному малюкові, бо в них не вірші-одноденки, яких нині видається дуже багато, а тексти, що стануть улюбленими і залишаться з дитиною надовго.

Надовго – бо вірші ці не такі вже й дитячі… Тобто задоволення від текстів отримають читачі різного віку. Дворічні малюки насолоджуватимуться ритмікою та «ігровою» формою віршиків, чотирирічні потоваришують із веселими героями книжок, а молодші школярики оцінять тонкий гумор автора, який про все пише «з примруженим оком». Батькам також має сподобатися Андрусякова м’яка іронія.

Іван Михайлович Андрусяк народився 1968 року в с. Вербовець Косівського району Івано-Франківської області. Закінчив Івано-Франківський державний педагогічний інститут ім. В. С. Стефаника, де здобув освіту філолога, а також Українську академію державного управління при Президентові України та The University of North London.

Працював на державній службі; журналістом у багатьох періодичних виданнях в Івано-Франківську та Києві; редактором у видавництвах «Школа» і «Грані-Т». З 2014 – головний редактор видавництва української літератури для дітей «Фонтан казок»; з 2017 – шеф-редактор видавництва сучасної української прози «Легенда».

У 2018 році за збірку віршованих казок «Зайчикова книжечка» і повість-казку «Третій сніг» отримав премію імені Лесі Українки.
 

Про збірку «Зайчикова книжечка»

Тато також був маленький. І мама, і навіть бабуся з дідусем теж свого часу були маленькими. І так само, як ти, бавилися, веселились, а іноді й пустували. І вони залюбки розкажуть тобі про те, якими були в дитинстві. Точнісінько так, як тато-Зайчик оповідає у «Зайчиковій книжечці» про це своїм малятам…

Між іншим, тато-Зайчик навіть тепер іноді полюбляє пустувати. Одного разу, скажімо, він приснився маленькій дівчинці. Весело стрибав і кумедно бавився з нею у сні, а тоді раптом жартома перестрибнув у сон… її татка! І оповів не лише доні, а й таткові всі ці веселі й повчальні історії.

Звідки ж йому було знати, що тим татком виявиться колись дуже серйозний і дуже дорослий поет Іван Андрусяк, котрий завдяки Зайчикові й сам тепер геть здитинів – настільки, що всі оці розповіді, заримувавши, переповів нам…

Про повість-казку «Третій сніг»

Ця книжка – нова казка про лісову школу (навіть не одну) і її кмітливих, пустотливих і до всього цікавих учнів. А водночас ця книжка – хвацько «закручений» дитячий детектив зі справжнім злочином (навіть не одним) і справжнім розслідуванням, яке веде неймовірно розумний і хижий учитель. Але й цього мало – бо «Третій сніг» також про те, як реагують сучасні діти на гострі, актуальні, болісні проблеми в житті нинішньої України… Насправді ж це історія про добро і зло, співчуття і жорстокість, радість і горе, сміх і сльози – себто про все те найважливіше, що в житті завжди поруч і про що неодмінно треба говорити з дитиною. Але не просто говорити, а відповідально, доступно, з добром і любов’ю – так, як уміє це робити один із найулюбленіших письменників сучасної української дітвори Іван Андрусяк.

«Третій сніг» Івана Андрусяка – книжка про те, як не стати вовком у зграї хижаків. Адже, коли живеш у лісі й мусиш щодня хвилюватися, щоб тебе чи найближчого друга бува не з’їли, залишатися добрим і пухнастим ох як нелегко. Тим паче, коли ти їжак і по суті – хиже й колюче звірятко, хоч і незле. Втім, у «Третьому снігові» Іван Андрусяк не лише говорить із малими читачами про одвічні теми добра й зла, а й торкається не зовсім популярних в українській дитячій літературі сюжетів – фізичного й душевного каліцтва, мовної ідентичності, співіснування з іншим, екології.

Ці книжки є в наявності у відділі абонемента бібліотеки.

Читайте якісну літературу!