Колекцію складають 112 примірників книг 1967-2013 років видання. Це праці з історії, культури та мистецтва, фольклору та етнографії, іконології та іконографії. У складі колекції книги, що висвітлюють україно-болгарські культурні зв’язки. Близько чотирьох десятків книг колекції належать перу Дмитра Степовика. З них 3 книги – переклади книг Д. Степовика іноземними мовами.
Для ознайомлення з колекцією Дмитра Степовика слід звернутися до електронного каталога бібліотеки та ввести у пошукове поле словосполучення “Бібліотека професора Дмитра Степовика”.
Степовик Дмитро Власович – головний співробітник, доктор мистецтвзнавства, професор історії мистецтва Київської Духовної Академії, професор історії культури Українського Вільного Університету в Мюнхені.
Дослідник сакрального (християнського) образотворчого мистецтва Середньовіччя та Нової доби XVII-XVIІІ ст. – ікони, фрески, мозаїки, гравюри, книжної мініатюри; зв’язків давнього українського образотворчого мистецтва з мистецтвом країн Заходу; творчості майстрів образотворчого мистецтва українського походження у США, Канаді, Англії, Франції, Німеччині Італії, Болгарії. Кандидат мистецтвознавства (1970). Доктор філософії (1990), доктор мистецтвознавства (1992), доктор богословських наук (2001), професор (1992), академік Академії наук Вищої школи України (2004); член Національної Спілки художників України (1976); керівник Відділу образотворчого мистецтва в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського Національної Академії наук України.
Автор 40 наукових і науково-популярних книг з образотворчого мистецтва. Головний акцент у своїх працях Д.В. Степовик робить на гуманістичних основах національного мистецтва, неприйнятті майстрами аморальності, на виявах у творах мистецтва різних епох поширених світових мистецьких стилів візантинізму, готики, ренесансу, бароко, романтизму, класицизму.
Народився 7 жовтня 1938 року в селі Слободище Бердичівського району Житомирської області, українець. Вищу освіту здобув у Київському державному, тепер національному, університеті імені Тараса Шевченка, на факультеті, тепер інституті, журналістики (1955-1960). Сім років працював у Києві в редакції газети «Молодь України» (1960-1967). Три роки проходив підготовку в стаціонарній аспірантурі з образотворчого мистецтва в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського Національної Академії наук України (1967-1970). Після успішного захисту кандидатської дисертації з мистецтвознавства 1970 року незмінно працює до сьогодні в цьому ж Інституті на посадах молодшого наукового, наукового, старшого наукового, провідного наукового співробітника, завідувача Відділу образотворчого мистецтва. Під керівництвом Д.В. Степовика 12 аспірантів Інституту успішно захистили кандидатські дисертації з мистецтвознавства. З науковими цілями (наукові конференції й симпозіуми, читання лекцій, збір матеріалів для книг) Д.В. Степовик відвідав більшість країн Західної Європи, США, Канаду, а також частину країн, що входили колись до СРСР.
Викладацька праця Д.В. Степовика включає читання курсів лекцій, як запрошеного професора, – «Історія української культури» в Українському Вільному Університеті у Мюнхені – Німеччина; «Іконологія й іконографія» в Українському Католицькому університеті в Римі – Італія та у філії цього університету в Лондоні – Англія; «Українське образотворче мистецтво» в Альбертському університеті в Едмонтоні – Канада; і в Україні – «Релігії, культи і секти» на Філософському факультеті Прикарпатського Національного університету імені Василя Стефаника в Івано-Франківську; «Історія християнського мистецтва», «Візантологія» – в Київській Православній Богословській Академії УПЦ Київського Патріархату.
В Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України Д.В. Степовик – редактор ряду монографій та наукових збірників, зокрема – третього тому багатотомного видання Інституту «Історія українського мистецтва»; співредактор усіх томів мистецької спадщини Тараса Шевченка «Повного зібрання творів Тараса Шевченка у 12-тьох томах». Як фахівець з іконознавства й сакрального мистецтва в цілому, Д.В. Степовик здійснює вагомий проект дослідження характеру відродження давніх мистецьких стилів у сучасному іконописі.
Наукові зацікавлення:
– історія давнього українського мистецтва (гравюра, книжкова мініатюра, ікона);
– історія болгарського мистецтва;
– українсько-болгарські мистецькі зв’язки.
Автор книг:
– “Українсько-болгарськi мистецькі зв’язки”,
– “Олександр Тарасевич: Становлення української школи гравюри на металі” (обидві — Київ, 1975 р.),
– “Болгарське образотворче мистецтво. 1878-1978”,
– “Сучасне образотворче мистецтво Болгарії: Шляхи і тенденції розвитку у післявоєнний період” (обидві — Київ, 1978 р.),
– “Українська графіка XVI-XVIII століть: Еволюція образної системи”,
– “Українське мистецтво першої половини XIX століття” (обидві — Київ, 1982 р.),
– “Тарас Шевченко: малярство, графіка” (Київ, 1984 р.; перевид.: Київ, 1986 р.),
– “Тарасевич і українське мистецтво бароко” (Київ, 1986 р.),
– “Іван Щирський: Поетичний образ в українській бароковій гравюрі” (Київ, 1988 р.),
– “Храм і духовність” (Рим, 1990 р.),
– “Скарби України” (1991 р.),
– “Мистецька збірка Стецькових” (Сарасота, США, 1992 р.),
– “Релігії світу” (Київ, 1993 р.),
– “Києво-Печерська Лавра” (Київ, 1993 р.),
– “Скульптор Михайло Паращук: Життя і творчість” (Київ, 1994 р.),
– “Скульптор Лео Мол: Життя і творчість” (Київ, 1995 р.).
«Нова українська ікона: Іконографія і стилістика українського сакрального мистецтва ХХ – початку ХХІ століть» (2009).
Учасник всеукраїнських та міжнародних наукових конгресів і конференцій.
Премії: академічна премія імені Івана Франка (Президії Національної Академії наук України), премія імені митрополита Андрія Шептицького (Фонду духовного відродження України), премія імені Олександра й Леонтія Тарасевичів (часопису “Образотворче мистецтво”).
Нагороди: президентський орден «За заслуги» 2-го ступеня (2008); церковні ордени Української Православної Церкви Київського Патріархату: святого рівноапостольного князя Володимира Великого 3-го ступеня (1998), 2-го ступеня (2003), 1-го ступеня (2008); святих рівноапостольних Кирила і Мефодія (2005). Лауреат премій: імені Івана Франка Президії Академії наук України (1990); Фонду духовного відродження імені митрополита Андрія Шептицького (1992); Міжнародної премії Фундації Антоновичів (м. Вашингтон, США, 1998); Міжнародної премії Фонду Воляників-Швабінських (м. Нью-Йорк, США, 2005); премії імені Івана Нечуя-Левицького Українського Фонду культури (2007); премії імені митрополита Іларіона Огієнка (2009); Міжнародної премії Фундації Воскобійників (м. Бока Ратон, штат Флорида, США, 2009).