Третє місце у другій номінації («Кращий власний поетичний твір») конкурсу «Поетична зима Миколи Сома 2022-2023» здобула Валентина Турчин.
Турчин Валентина – авторка віршів, повістей, оповідань, новел для дорослих та дітей. Авторка поетичної збірки «Війна залишиться у віршах». Фіналістка конкурсу «Новела по-українськи – 2018». Співавторка оповідань про Київ «Як тебе не любити», 2017, 2019, 2020 років. Авторка віршів проєкту «Твоя поетична листівка». Учасниця Регіонального літературного конкурсу «Житомир TEN», 2019 рік. Співавторка Вісника IX Міжнародного конкурсу короткої прози, Склянка часу «Zeitglas», 2019. Учасниця поетичних інтернет-конкурсів «Цей світ для тебе» та «Віконце в літо» Міжнародного літературно-художнього альманаху «Сонячне місто». Учасниця Всеукраїнського фестивалю поезії «Ан Т-Р-Акт». Лауреатка IV премії у номінації «Дитяча література» літературного конкурсу видавництва «Смолоскип». Лавреатка ІІІ премії конкурсу «Молода Коронація слова» в номінації «Проза».
***
ніч поглинає неквапом зморені думи,
їх сповиває до сну та, певне, намарно,
виткані болем, млосним прошиті сумом,
вчорнілі, німі снують мов безликі примари,
ніч виплітає вервечку із дум спопелілих,
їх напуватиме заревом мерехтливим,
думи ж мої в куточку сполохані сіли,
і колискову заводять до болю тужливу.
***
умій чекати, ще не час, спинись
хоча б на мить, хоч на короткий подих,
усе, що тліє, спалахне колись,
молитись мовчки, то віднині подвиг,
навчись чекати, стишивши ходу,
відчуй на смак цю мить в липкій безодні,
намрій на завтра щастя чи біду,
вбирай всім тілом це терпке “сьогодні”,
в своїм чеканні віру не згуби,
стократ цінніші ті стають хвилини,
і не хмілій від присмаку журби,
чекай ту мить, як матері дитина,
чекай смиренно, доля лічить все,
хоч як то складно, залишись собою,
виводь неспішно охрою есе,
за чверть до завтра поспішай до бою.
***
свічка з воску нещадно мої спопелила думи,
безнадійно словам із молитви шукати рими,
в обіймах нічного страху зігріта сумом,
твоя тінь на стіні оповила теплом незримо,
свічка з воску невпинно свої видихала болі,
хоч вечірня імла всі докупи рядки згорнула,
і освічують зорі той краєчок небес поволі,
зазирни в мої сни, обійми, доки всі поснули,
свічка з воску розрадить мою одиноку душу,
серед тіней угледжу твої мерехтливі очі,
моїх мрій на сторожі стоїть вона непорушно,
і кладе під подушку на згадку окраєць ночі.
***
зустріне він плетеною рядниною на порозі,
скрипом дверей, затертими шпалерами під вікном,
кущем бузку розлогого при грузкій дорозі,
плямистим котом під хитким, скатертиною вкритим столом,
зустріне квітами на запилених підвіконнях,
рушником на жердині, сковорідкою на плиті,
він може миттю вміститися в моїх долонях,
він залишиться оберегом у моїм житті,
мій дім, він здригався від вибухів, оберігав стіни,
вбирав дими їдучі, слухав тривожні сирени звуки,
зустріне мене поросла бур’янами стежина,
заплаканий дім мій, надщерблений болем розлуки.
***
із долонь твоїх надпиваю це надвечір’я,
вогник жевріє мій, допоки теплом твоїм зігріваюсь,
допоки в очах твоїх достоту вся розчиняюсь,
і вірші вплітаю натхненно поміж сузір’я,
дарунок з небес, а чи янгол з нічної молитви,
у крилах широких приспав тривоги мої осінні,
з тобою в цю темінь п’янку і мінливу ступати спокійно,
й на двох розділити цю найпекельнішу битву,
мою душу крихку огортаєш сланким туманом,
мої сни бережеш, мов чатуєш на стражі ночі,
“я з тобою” обвітрені губи твої шепочуть,
розіп’ємо цю тишу липку, мов нічну оману,
будь сьогодні мені оберегом, небесним Богом,
доторкнися повік, видихаючи свіжі згадки,
і тепло твоїх губ осіяє цю ніч мов лампадка,
від смеркання в світанок на двох лиш одна дорога.
***
місто, стривожене зранку й загорнуте в сивий туман,
ввечері гасить вогники у вікнах і вимикає вуличні ліхтарі,
про його рани, заклеєні навхрест скотчем, хтось напише роман,
а місто поволі відновлює сили і видихає втому крізь димарі,
пітьмою сполохане, місто вистоїть, зігріте теплом сердець,
воно стихає, тільки коли між хмар ширяють десятки ракет,
єдина мить, коли місто здригнулося від думки “це кінець”,
тепер лунає вигук зраненої душі “тільки вперед!”.