Із бібліотекою-ювіляркою, що носить ім’я Лесі Українки, я пов’язаний ось уже більш як 15 років. Спершу відбувалися презентації моїх нових книжок у відділі мистецтв, що на Великій Житомирській — про Сержа Лифаря, Марію Башкирцеву, Олександра Вертинського… Але найбільше запам’ятався героїчний і трагічний 2014-й рік: перемога Революції Гідності, окупація Криму рашистами, війна на Донеччині й Луганщині. Але ж мали відзначити дві визначні події — 200-ліття від дня народження Тараса Шевченка і 150-ліття — Михайла Коцюбинського. Хоча найбільш гідного пошанування українських геніїв, як Перемога на Майдані, не могло й бути, однак, усе ж, ми з друзями із чернівецького видавничого дому “Букрек” вирішили видати подарункове видання із кольоровими вклейками моїх знімків есеїстичної повісті “Рай і пекло Коцюбинського” з передмовою незабутнього Володимира Панченка. І ось після вересневого львівського Форуму видавців — перша презентація у Києві, саме у відділі мистецтв Лесиної бібліотеки, що його багато років очолює Леонід Криворучко. Перед цим ми з Теодозією Зарівною мали ефір на Українському радіо, а тут вона виступила з переднім словом. Говорили про ювілей класика і мою книжку тодішня багатолітня очільниця головної книгозбірні Києва Людмила Ковальчук, письменники Михайло Сидоржевський, світлої пам’яті Василь Фольварочний, який тоді працював відповідальним за зв’язками із письменниками Лесиної бібліотеки. Ми з ним були знайомими віддавна: ще в часи роботи у Національній спілці письменників України Василь Іванович благословляв кожну мою нову книжку. А у бібліотеці Лесі він замінив незабутнього Миколу Сома, з яким я мав щастя також бути знайомим. Тож віддавна бібліотека гуртує навколо себе поетів, прозаїків, публіцистів, літературознавців не лише Києва, а й інших областей України, що вирізняє її поміж інших публічних.
А відділ мистецтв на Великій Житомирській — це не звичайна бібліотека, це, власне, музей книжкових раритетів із колекції видатного киянина Сержа Лифаря, переданих Києву його вдовою Ліліан Алефельд. Тож коли на тодішньому телеканалі УТР зайшла мова про мою участь у зйомках фільму “Серж Лифар” циклу “Знамениті українці”, то кращого місця для початку зйомок не могло й бути. Ось я гортаю сторінки спогадів Лифаря і розповідаю про його київське дитинство, про те, що змалку він знав напам’ять “Кобзар” Шевченка… Камера зосереджується на шафах із книжками… Тобто навіть моя перша і поки єдина робота на телебаченні — сценарій, закадровий текст і ведучий — також пов’язана із бібліотекою імені Лесі Українки. У фільмі прозвучали фрагменти двох наших з Леонідом Нечипоруком пісень. А під час презентацій на Великій Житомирській їх виконували під гітару народні артисти України Світлана Мирвода, Олег Дзюба…
А ще мені пощастило мати поряд з будинком відділ комплектування бібліотеки, тож кожна нова книжка у кількості не менше 10 примірників відноситься туди як подарунок, аби читачі в усіх районах мали змогу читати. А з виходом мого роману “Кімоно для Баттерфляй. Із життя Соломії Крушельницької” зустрічі зі столичними читачами перемістилися до головного приміщення бібліотеки на вулиці Кониського. Презентація “Олександр Балабко. “Кімоно для Баттерфляй”, де модератором була письменниця, ведуча радіо і редакторка роману Галина Дацюк, торік відбулася за участі представниць усіх центральних районних бібліотек, які отримали примірники книжки із дарчим написом. Приязно і доладно, як завше, виступила очільниця бібліотеки Ольга Іванівна Романюк, з якою давно маю приязні стосунки: часто зустрічалися на презентаціях, книжкових ярмарках, інших зібраннях. В останні роки ці контакти почастішали, адже приміщення на Кониського, без перебільшення, стало для мене рідним домом. Волею долі серед працівників бібліотеки виявився студент, поет і артист Віталій Білозір, із яким я познайомився ще коли він навчався у десятому класі. Привернула увагу його свіже поетичне слово: на запрошення керівництва його школи у Жашкові я мав зустріч із школярами і учителями, а вів її Віталій. А тепер він з успіхом модерує різні заходи у Лесиній бібліотеці, має вже кілька поетичних збірок, шанований не лише серед творчої молоді столиці, а й відомих письменників.
Тож, як мовиться, усі шляхи останнім часом ведуть саме до бібліотеки імені Лесі Українки, до ошатного постамента якій у холі приходять поклонитися усі учасники зустрічей. Вітаючи дружний, приязний колектив рідної бібліотеки з ювілеєм, бажаю і надалі тримати високий рівень першої столичної книгозбірні, поповнювати фонд новими творами письменників, які у цей нелегкий для України час творять спротив ворогові українським словом, що нездоланне.