У межах проєкту “Бібліотерапія: твоя книга щастя” психолог і коуч Злата Біневич 28 вересня провела прямий етер і пояснила, чому розмова про психологічне насильство на часі та наскільки правильно ми розуміємо це поняття?
Психологічне (або емоційне) насильство — це використання переваги, щоб принизити та знецінити когось у сімї, колективі, групі.
Ми часто чули у дитинстві такі фрази:
— «Ти тупий/тупа»;
— «Так і виростеш нездарою»;
— «Чого витріщився — вчи!»;
— «В одне вухо влетіло, через інше вилетіло»;
— «Ти, як баран, уперся рогами в стіну»;
— «Іди і розкажи йому/їй, може, він/вона тебе послухає»;
— «Іди і скажи йому/їй, що він/вона “поганий”/”погана”»;
— «Передай йому/їй, що я більше його/її не хочу бачити»;
— «Ти зі мною, бо він/вона вчинила погано, я б ніколи так не зробив/зробила»;
— «Іди до нього/неї, тебе ж там більше люблять».
Ці образливі й принизливі висловлювання і є проявом психологічного насильства. Його ще називають злом, яке не видно. Злата Біневич наголосила, що в українському суспільстві прояви психологічного насильства дуже часто нівелюють. Якщо фізична шкода у ментальності українців є табу, то образи та приниження можна почути ледь не на кожному кроці. Психолог зазначила, що “шрами” від ментальних принижень можуть бути не менш глибокими і довгими, ніж сліди від побоїв, але значно менш помітні.
Психолог зазначила, що найкраща профілактика психологічного насильства – це, звичайно, його попередження. Коли в сім’ї, колективі, соціальній групі створено сприятливий психологічний клімат, є повага та взаєморозуміння, тоді велика ймовірність, що не буде підстав для психологічного насильства. Якщо Ви стали свідком прояву насильства, або знаєте про такі випадки – важливо про це говорити та розповідати про це іншим!