Болбоча́н Петро́ Фе́дорович — український військовий діяч, полковник армії УНР, очільник Кримської операції. Народився 5 (17) жовтня 1883 року в селі Геджев (Гиждево) Хотинського повіту Бессарабської губернії (нині село Ярівка Хотинського району Чернівецької області) ) (про що є запис в Метричній книзі, Кишинівської духовної консисторії Святодимитрієвської церкви, села Годжиєва, за 1883 р. під № 34), в родині молдавського православного священника та помічника благочинного 4-го округу того ж повіту Федора Олексійовича Болбочана та його дружини Єлизавети Григорівни.
Майбутній військовий діяч, а тоді Петрик Болбочан початкову освіту здобував у сільській церковно-приходській школі, пізніше вчився в гімназії. За традицією, хлопця чекала кар’єра священника. Підліток навіть вступив до Кишинівської духовної семінарії (Seminarul Teologic din Chișinău), де прослухав два повні класи. Отже, духовну освіту Петро Болбочан не здобув, семінарію залишив, а 6 серпня 1905 р. вступив до Чугуївського піхотного юнкерського училища. Відомо, що переважну більшість курсантів тут, на Слобожанщині, складали українці. З одного боку, Чугуївське піхотне давало пристойну освіту, з іншого – не було привілейованим закладом царської Росії, в останні прості українці не потрапляли.
Прослухавши трирічний курс, Чугуївське піхотне училище молодий офіцер закінчив за 1-м розрядом, тобто з відзнакою. У ранзі підпоручика його направили у 1909 р. у 38-й піхотний Тобольський графа Мілорадовича полк.
Кар’єра розвивалася стрімко. Іншими словами, молодий офіцер добре знав не лише новітню як на той час стрілецьку зброю, але й осягнув тонкощі командування різними військовими підрозділами.
Під час Першої світової війни воював проти австро-угорців і німців у складі 38-го піхотного Тобольського полку. Воював дуже хоробро і вміло.
Як і більшість офіцерів-українців, Болбочан вітав Лютневу революцію, створення Центральної Ради, а особливо – українізацію підрозділів російської армії в Україні.
Сформований на початку 1918-го року Запорізький піший курінь очолив П. Болбочан.. «Запорожці» Петра Болбочана стали одним з найбільш боєздатних з’єднань армії УНР: відіграли ключову роль у звільненні Києва в лютому 1918-го та під час визволення від більшовиків Лівобережжя та Південно-Східної України, блискуче провели Кримську операцію в квітні 1918-го.
Буквально за 11 днів операції майже весь Крим, разом із Севастополем, опинився під контролем України, а екіпажі кораблів Чорноморського флоту дружно підняли жовто-блакитні прапори. В якості трофеїв було захоплено серед іншого і 20 гідролітаків.
Але під натиском німців, після напружених перемовин Кримська група військ УНР 27 квітня залишила півострів і зі зброєю, знаменами та значною частиною захопленого майна передислокувалася до околиць Мелітополя.
З політичної точки зору Кримська операція військ УНР завершилася нічим: ані півострів не увійшов до складу України, ані Чорноморський флот не став по-справжньому українським. Однак з погляду військового мистецтва це був справжній тріумф. Чонгарський прорив був блискучою тактичної операцією, і, провівши його, Болбочан показав себе видатним полководцем, набагато перевершивши в умінні та везінні того ж Фрунзе.
Призначення полковника Болбочана командувачем Кримської операції назавжди вписало його ім’я в історію.
До 140-річчя з дня народження полковника пропонуємо бібліографічний покажчик.