Щирі поздоровлення з ювілеєм!
Більше всього на світі
я боюся розчарувати читача
М. Гримич
Знайомтеся – Марина Віллівна Гримич. Антропологиня, етнологиня (докторка історичних наук), фольклористка (кандидатка філологічних наук), професорка. Видавчиня (директорка видавництва «Дуліби»), менеджерка культурних проєктів. І продуктивна письменниця – авторка майже двох десятків романів (деякі з них – під псевдонімом Люба Клименко).
Народилась Марина Гримич 4 квітня 1961 року в Києві, в україномовній родині. Батько майбутньої ученої – відомий перекладач з більш як 25 мов, лауреат премії ім. Максима Рильського за перекладацький доробок, на той час лише розпочинав свою літературну кар’єру і працював у газеті «Молодь України», в редакції журналу «Дніпро». Мама була студенткою п’ятого курсу філологічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Пізніше вона стане доценткою цього ж університету і завідуватиме кафедрою історії літератури та журналістики в Інституті журналістики КНУ.
З раннього дитинства дівчинку привчали до книжок.
Навчаючись в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка на слов’янському відділенні філологічного факультету, Марина почала видаватись як перекладачка зі словенської, сербохорватської та македонської мов. Трохи пізніше письменниця публікує свої перші поетичні спроби у журналах «Дніпро» та «Жовтень».
Довгий час займалася виключно наукою – в різних галузях (фольклористика, методика викладання української мови як іноземної, етнологія, історія, антропологія). Її перу належить кілька авторських монографій, а також вона є керівницею, упорядницею та науковою редакторкою великих проєктів, колективних наукових монографій та наукових збірників. За монографію «Інститут власності у звичаєво-правовій культурі українців XIX – початку XX ст.» здобула премію імені Тараса Шевченка Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2004).
В художній літературі – з початку 2000-х, працює як у белетристиці, так і в серйозній інтелектуальній романістиці.
З 2004 року Марина – член Спілки письменників України.
Останні 15 років Марина Гримич активно присвячує культурній дипломатії: її чоловік, Ігор Осташ, був Надзвичайним та Повноважним Послом України в Канаді, а з 2016 року служить у Лівані. Ця сфера для Марини Вілівни не чужа, вона займалася українськими програмами міжнародного ярмарку у Бейруті. За сприяння Марини відбуваються переклади українських творів арабською мовою, зокрема, Агатангела Кримського, Івана Франка. Вийшла з друку книга Ігоря Осташа «Український Ліван» – двома мовами: українською та арабською.
Тексти Марини Гримич перекладалися багатьма мовами – французькою, англійською, польською, чеською і арабською.
Марина Гримич – яскрава й талановита письменниця: її роман «Клавка», що вийшов друком у 2019 році, швидко став бестселером, пройшов до фіналу «Книги року ВВС», а сама авторка отримала нагороду BookForum Best Book Award у номінації «Сучасна українська проза».
Феноменальний інтерес до «Клавки» можна пояснити тим, що роман припав до смаку читачам, які прагнуть повернення до оцінки радянської епохи, але оцінки неупередженої, а то й суб’єктивно-сентиментальної, що відповідала б їхнім власним життєвим випробовуванням. В якомусь інтерв’ю авторка – на хвилі успіху книжки – була зізнавалася, що міркує, аби написати продовження. І вже наступного року потішила своїх шанувальників новим твором – «Юра», який багато в чому – темою, образами, мотивами, настроями – перегукується з попереднім.
Зроблено це на засадах сиквелу, себто зі збереженням провідних персонажів, але переміщенням їх в інший час, в інші соціальні ролі.
Якщо в попередньому романі головною героїнею була скромна секретарка Спілки письменників Клавка, що починала робити кар’єру в нелегких умовах повоєнного Києва, то в другому творі основна увага концентрована на Юрі, синові Клави та його друзях-ровесниках.
Марина Гримич варта похвали передусім через уміння показати фактурність свого часу, його живу (хоч тонку й делікатну) матерію, що проявляється в усьому: у світовідчутті героїв, в їхніх любовних інтригах, а також у численних деталях побуту.
Книги Марини Гримич вражають своєю історичною достовірністю і витонченою українською мовою.
Зичимо Марині Віллівні успіхів на ниві культурної дипломатії і чекаємо на нові цікаві книжки.
А в нашому електронному каталозі ви можете знайти раніше видані книжки і з насолодою почитати їх.
Читайте якісну літературу!
Гримич, М. Юра : роман / Марина Гримич. – Київ : Нора-Друк, 2020. – 352 с. : портр.
Київ, 1968 рік, кінець «відлиги». Юра – студент-фізик, успішний комсомольський ватажок, перспективний науковець-початківець – потрапляє в лещата непростих обставин і в пекло власних сумнівів: йому потрібно зробити моральний вибір, а він відчуває, що не готовий до цього. Адже його життя є своєрідним буфером поміж двома світами, – з одного боку, світом «золотої молоді», дітей секретарів ЦК КПУ, ЦК ЛКСМУ, КДБ, а з іншого, – світом його мами Клавки, яка є однією з тих безіменних і негероїчних представників української інтелігенції, що тримають на своїх плечах могутній тил для шістдесятництва.
Гримич, М. Клавка : роман / Марина Гримич. – Київ : Нора-Друк, 2019. – 336 с. : портр.
Дія роману Марини Гримич «КЛАВКА» відбувається у Спілці письменників України і в київському письменницькому будинку РОЛІТ у 1947 році, коли відбувся сумнозвісний Пленум, відомий в історії розгромом української літератури, зокрема паплюженням Юрія Яновського та Максима Рильського.
Клавка, секретарка Спілки письменників, знає про письменників усе, а драматичні події відбуваються на її очах. Паралельно в її досить одноманітному житті старої дівки відбуваються кардинальні зміни: вона опиняється в центрі любовного трикутника – між відповідальним працівником ЦК КП(б)У і молодим письменником, який щойно повернувся з фронту.
Літературне життя 1940-х, повоєнний Київ, Євбаз, комунальна квартира — це те тло, на якому розгортається динамічний сюжет.
Гримич, М. Ажнабія на червоній машині : роман / Марина Гримич. – Київ : Нора-Друк, 2018. – 176 с. : іл., портр.
Словом «ажнабія» називають в арабських країнах іноземок. Дія роману Марини Гримич відбувається в сучасному Лівані, відомому своїм міжконфесійним розмаїттям, і перегукується з середньовічними арабськими оповідками з «Тисячі й однієї ночі». В центрі сюжету опиняються дві ажнабії-українки – Павлина, заміжня за сунітом Ахмадом, та Віра (лагідно – Вірунчик), дружина шиїта Жаввада. Павлина береться допомогти Жавваду порозумітися з дружиною, однак та несподівано зникає, і в пошуках Вірунчика Ахмад, Жаввад, Павлина, а також таємничий дуруз Зіяд, що несподівано приєднався до компанії, об’їжджають червоною машиною увесь Ліван. Книга пронизана делікатним гумором, який допомагає уявити специфіку міжетнічних шлюбів на Близькому Сході і розкрити секрети міжконфесійного та міжкультурного порозуміння.
Гримич, М. В. Падре Балтазар на прізвисько Тойво : роман / Марина Гримич. – Київ : Нора-Друк, 2017. – 255 с. : портр.
Бразилія. Кінець ХІХ ст. До української колонії «Нова Австрія» випадково потрапляє авантюрист Никитка, який, назвавшись Балтазаром, видає себе за святого отця. Разом із загадковим засновником колонії Габріелем він створює в південнобразильських лісах майже ідеальне суспільство.
Захопливий, подеколи іронічний, подеколи зворушливий, а іноді й жорстокий світ створила у своєму романі Марина Гримич, відштовхуючись від народної легенди про те, що улюбленець простого люду кронпринц Рудольф, єдиний син імператора Франца Йозефа І, насправді не покінчив життя самогубством, а заснував світле царство «Нова Австрія», в якому нема ні панів, ні лихварів, а є безмежні простори родючої землі.
Гримич, М. Мак червоний в росі … : роман / Марина Гримич ; [худож. Г. Якутович]. – Київ : [Дуліби], 2005. – 191 с. : іл.
Це роман про покоління «світлого смутку і обережної радості» – людей, народжених в 1960-х роках, в очах яких «тепле літо цвіло» і водночас у чиїх грудях «зяяла діра». Дія відбувається у колі сучасних інтелектуалів, яких об’єднують заплутані особисті стосунки, спогади про дитинство та юність у радянському Києві. Друзі здійснюють подорож до місць «хронотопних зламів», і в Чорнобильській зоні їм вдається позбутися того, що їх давно мордувало.