Нація, котра мислить про світ і себе в ньому категоріями
позиченої мови, неминуче мислить несамостійно
О. Забужко
Оксана Забужко – українська письменниця, про яку знають далеко за межами нашої держави чи навіть Європи. А все тому, що вона поєднала в собі талант прозаїка, поетеси та есеїстки. Та чи не найбільш відомою вона є як публічна інтелектуалка, яка вже десятиліттями розповідає світовій спільноті про Україну.
Оксану Забужко вважають прямою спадкоємицею «жіночого» шару українського фемінізму межі ХІХ-ХХ століть.
Народилась майбутня письменниця 19 вересня у Луцьку в родині філологів, яка належала до покоління шістдесятників і славилася своїми історичними традиціями. Дівчинка змалечку росла та розвивалася в інтелектуально-естетичній атмосфері. У семирічному віці через репресії проти української інтелігенції разом з батьками переїжджає до Києва.
У столиці закінчила середню школу, а пізніше – філософський факультет та аспірантуру з естетики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Захистила кандидатську дисертацію на тему «Естетична природа лірики як роду мистецтва». Виключно літераторством трудовий досвід Забужко не обмежується. Довгий час вона працювала викладачем. Причому лекції кандидата філософських наук Забужко пощастило відвідати студентам не тільки Київської державної консерваторії ім. П. Чайковського, де Забужко читала естетику, а й студентам таких всесвітньо відомих університетів як Гарвардський, Єльський, Колумбійський.
Літературний шлях Оксана Забужко розпочала з віршів. Ще в дитинстві вона складала невеличкі поезії, котрі занотовував і їх зберігав батько. А справжній дебют у періодиці стався, коли Оксані Стефанівні було тільки 9 років. Проте надруковану збірку поезій світ таки не побачив. Її було знято з друку знову ж таки через репресії.
Творчість Оксани Забужко – багатогранна. Когось вона зачаровує, когось – обурює. Однак ніхто не залишається байдужим…
Скільки хто не писав би про Оксану Забужко, постать цієї української письменниці не перестає бути цікавою і неординарною. Її наукові розвідки вражають авторською пошуковістю і глибиною думки. Вона вважає, що без культури читання немає культури мислення.
Письменниця у своїх творах звертається до тем національної ідентичності, історичної пам’яті та гендеру. Не чужа для неї і тема української культури та культури загалом.
Її поезія якісно нове явище в українській літературі – глибоко медитативна, просякнута внутрішнім, глибинним, нерідко астральним світом, це спроба витіснити таємницю життя, поєднати два світи: реальний і потойбічний.
Проза Оксани Забужко – приклад фрагментів письменницької біографії, в яких авторка вигадує, дописує власне життя, робить спробу подолання часу, що відходить, спробу повернутися у власне дитинство, ніби прожити життя знову. Це твори умовно автобіографічні: індивідуальне, суб’єктивне начало у них найпотужніше.
Критики зазначають, що прозі Оксани Забужко властивий біологізм, однак не натуралістичний біологізм, як може здатися спочатку, а екзистенціальний. Письменниця говорить про життя не абстрактно, а зсередини. Вона не боїться говорити про таємне, зазвичай закрите для людських очей, – про момент зародження життя, яке бубнявіє тілом і нарощується душею у вогкості й теплоті материнського лона, з волі клітин ділиться і пульсує у ритмі крові.
Характерною особливістю прози Забужко стають суб’єктивність оповіді, внутрішні монологи та діалоги, цитати й алюзії, органічно вплетені в авторську мову. Можна говорити про те, що в творчості Забужко формується особлива іпостась тіла-мови.
У текстах письменниці досить повнокровно пульсують ментальні «фішки» нинішньої доби. А якщо враховувати, що доба ця вирізняється почуттєвою розхристаністю, феєричною строкатістю, інтелектуальною еклектичністю й ціннісною сумбурністю, то логічно припустити, що всі ці атрибути якості знайшли своє виявлення й у прозі Оксани Забужко.
В Україні Оксана Забужко від 1996 року (від часу першої публікації роману «Польові дослідження з українського сексу») залишається найпопулярнішим україномовним автором. Крім того, вона є авторкою численних культурологічних статей і есеїв у вітчизняній та зарубіжній періодиці. Оксана Забужко провадила авторську колонку в деяких періодичних виданнях, вела літературні майстер-класи в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.
Знає багато мов, визнана інтелектуальним лідером свого покоління.
Книги Оксани Забужко, що має репутацію феміністки, інтелектуалки та патріотки, видані в 15 країнах світу, а їх загальний наклад перевищив кількість за пів мільйона.
Оксана Забужко належить до тих публічних інтелектуалів, які сьогодні є нашою візитівкою в Європі. Її творчість яскраво репрезентує жіноче письмо нашого часу.
У 2019 році плідна праця Оксани Забужко була відзначена Шевченківською премією за збірку публіцистики та есеїстики «І знов я влізаю в танк…».
Забужко, О. «І знов я влізаю в танк …». Вибрані тексти 2012-2016 : статті, есе, інтерв’ю, спогади / Оксана Забужко. – Київ : КОМОРА, 2016. – 413 с. : іл.
Нова збірка актуальної публіцистики відомої письменниці – це книга для тих, хто не уникає чесних відповідей на нагальні питання і переймається викликами, які ставить перед українцями сьогодення. Тут ідеться про химери «поневоленого розуму» та про нові маски й форми, яких набуває в епоху мас-медіа давня війна, про пошук героїв, про знакові постаті й тексти, а зрештою про те, як гідність і спротив нав’язаним правилам гри дають нову надію європейській цивілізації. Це ексклюзивний репортаж із гарячих точок інформаційного фронту, де триває боротьба з забуттям і байдужістю, які мало не коштували нам держави.
Забужко, О. Notre Dame D’Ukraine : Українка в конфлікті міфологій / Оксана Забужко. – Київ : Факт, 2007. – 640 с.
Книжка провідної української письменниці, підсумковий плід її багаторічних роздумів – це вражаюча інтелектуальна подорож крізь віки, культури й конфесії в пошуках «України, яку ми втратили». Ключем до неї стає розкритий Оксаною Забужко «код Лесі Українки». Аристократка і єретичка, спадкоємиця древнього лицарського роду і продовжувачка гностичної традиції, ця найвидатніша з українок залишилася незрозумілою в радянській Україні й майже незнаною широкій публіці – в Україні незалежній.
Це не лише фундаментальна історико-культурна студія чи вишукана філологічна екзегетика. Це ще й книга про наше сьогодення – про те, як жорстоко ми розплачуємося за втрату і забуття багатовікової лицарської культури.
Книги є в наявності у відділі абонемента бібліотеки
Читайте якісну літературу!