Столична бібліотека відзначила 149-ту річницю від дня народження Лесі Українки

25-02-2020  Сьогоднішній день – 149-та річниця від часу народження української поетеси Лесі Українки – став для київської публічної бібліотеки, що носить її ім’я, знаковим і святковим.

Почався день із відвідин могили Лесі Українки на Байковому кладовищі, де, окрім працівників бібліотеки, були присутніми і представники київської та кримської “Просвіти”.  Громадянська панахида розпочалася з високої ноти у виступах письменника Василя Фольварочного, директора бібліотеки Ольги Романюк, першого, багатолітнього очільника бібліотеки Людмили Іванівни Ковальчук та інших. Нота висока і тривожна – біль за сучасний стан української культури і за її майбутнє. Біль щирий – як оголений нерв. У виступах лунало питання, далеко не риторичне, до державців і до всіх нас українців: наступного року виповниться 150 років від дня народження поетеси, яку Іван Франко відзначив, як “…єдиного мужчину в українській літературі” – як ми у нашій незалежній державі зуміємо відзначити цей  ювілей?

Потому дійство органічно було перенесено у стіни бібліотеки імені Лесі Українки. Тут лунали вірші геніальної поетеси, які в цей день набули нового, напрочуд актуального звучання. Найбільшою цікавинкою і камертоном заходу став документальний фільм Антоніни Готфрід “Рутенія. Повернення Коду Нації”, який презентувала аудиторії автор сценарію та продюсер фільму Наталія Яковлева (кінокомпанія “Банк Ідей”).   

Динамічний і сповідальний за формою, фільм акцентував увагу на актуальні проблеми не лише історії, але й сьогодення: хто ми, як зароджувалась наша мова, який графічний одяг має носити українська мова тощо. Фільм зворушив присутніх, спонукав до роздумів, до осмислення історичного минулого і сьогодення. І знову палкі, не програмовані виступи. Безкінечні запитання до одного із героїв фільму, творця сучасного графічного одягу української мови, лауреата шевченківської премії Василя Чебаника. Після перегляду аудиторія ще довго обговорювала, дискутувала. Ніхто не лишився байдужим. Бо Лесине слово промовляє знову і знову: “І доки рідний край Єгиптом буде? Коли новий загине Вавилон?”