ТЕТЯНА АСАДЧЕВА

На початку XX століття знаменитий млин товариства «Лазар Бродський» вважався найбільшим борошномельним підприємством у Києві та одним з найбільших у країні.

Унікальним зразком промислової архітектури початку XX століття є будівля колишнього елеватора на Боричевому узвозі. Це одна з небагатьох будівель на Поштовій площі, які збереглися ще з початку минулого століття, переживши декілька війн, пожежі та реконструкції.

Ця унікальна архітектурна пам’ятка колись входила до комплексу будівель, які належали до Київського товариства парового борошномельного млина, відомого також, як «Млин Бродських».

ПЕРШИЙ ВЛАСНИК МЛИНА НА ПОДОЛІ

Історія підприємства почалася ще у далекому 1857 році: на розі вулиць Набережно-Хрещатицької та Ігорівської з’явився перший цегляний корпус млина. На той час його власником став купець німецького походження Андрій-Анс Глейзер, що за рік до того подав прохання до Київського губернатора для будівництва млина на Подолі.

Ця ініціатива була схвалена міською владою, адже ціни на борошно у місті стрімко зростали, окрім того, розташування підприємства поблизу річкового порту було досить зручним для постачання товару Дніпром у різні місця. До того ж для свого підприємства Андрій-Анс Глейзер замовив новітнє технічне обладнання з Відня.

У 1860 році підприємство було продано в кредит строком на 12,5 років відомому комерсантові Адольфу Шеделю, але через затримки виплат підприємство знову повернулося у власність Андрія-Анса Глейзера, щоправда, ненадовго, бо у 1864 році підприємець помер, а сам млин був невдовзі проданий на аукціоні та перейшов у власність доньки Адольфа Шеделя — Амалії Бонадурер.

МЛИН БРОДСЬКИХ — БІЗНЕС ЦУКРОВИХ КОРОЛІВ

У 1870 млин придбав відомий київський підприємець, засновник династії цукрозаводчиків-мільйонерів Ізраїль Бродський, а згодом — після його смерті у 1888 році — родинний бізнес перейшов до його старшого сина Лазаря.

Наприкінці ХІХ століття територія значно розширилася аж до самого Боричевого узвозу. А у 1888 році по фронту вулиці Набережно-Хрещатицької з’явився новий чотириповерховий корпус млина, який через три роки згорів.

Згодом у 1892-95 роках на розі вулиці Набережно-Хрещатицької та Боричевого узвозу було зведено п’ятиповерховий корпус млина, увінчаний вежкою, а по фронту Боричевого узвозу — цегляний елеватор з трьома дерев’яними вежами.

У 1892 році Лазарь Бродський разом з братом Левом та іншими родичами, а також князем В’ячеславом Тенишевим заснували акціонерне «Товариство Київського парового борошномельного млина». Після смерті засновника у 1904 році воно одержало ім’я Лазаря Бродського.

За офіційними даними, станом на 1914-15 роки річна продуктивність підприємства становила 3 млн пудів. На млині працювало 185 осіб, були паровий і три дизельні двигуни загальною потужністю 1750 кінських сил. З боку сучасної вулиці Ігорівської до території млина підходила спеціальна колія.

ЕЛЕВАТОР — АРХІТЕКТУРНА ДОМІНАНТА ПОШТОВОЇ ПЛОЩІ

У 1906 році елеватор був знищений пожежею, тож вже за рік на тому ж самому місці на замовлення акціонерів будується нова будівля величезного цегляного елеватора. Автором проєкту став інженер Ч. Волкенштейн за участі київського губернського інженера Володимира Безсмертного.

За описами дослідників архітектури, ця незвична промислова споруда демонструє прекрасні пропорції та лаконічну пластику свого монументального об’єму.

«Глухий базилікального типу об’єм, завершений чотирикутною баштою з боку набережної, має триярусне горизонтальне членування з поділом на цокольну, основну та вінцеву частини. Основним елементом строгої площинної пластики виконаних у відкритій цеглі фасадів є пілястри двох верхніх ярусів, рівномірний ритм членувань яких оздоблений нішами під карнизом головної та горищними вікнами вінцевої частини. Єдиним суто декоративним мотивом є плоскі диски на пілястрах вежі, оздоблені потрійними вертикальними тягами як своєрідне клеймо стилю сецесії», — описувала цю споруду дослідниця українського архітектурного модерну Тетяна Скібицька.

У минулому елеватор був найбільшим будинком на Поштовій площі, затьмарюючи навіть куполи церкви Різдва Христового, однак після будівництва у 2012 році п’ятизіркового готелю Fairmont, на жаль, частина будівлі виявилася закритою, тож роздивитися усі її досконалі архітектурні форми наразі досить складно.

ПОДАЛЬША ДОЛЯ СПОРУД МЛИНА БРОДСЬКОГО

На жаль, більшість споруд, що входили до комплексу підприємства, були втрачені, деякі з них згоріли ще у буремні 1920-х, а деякі відносно нещодавно.

Перлиною промислового комплексу вважалася дизель-моторна станція, зведена 1912-го за проєктом інженера Олександра Вербицького. Після Другої світової війни її використовували як гуртожиток для працівників заводу «Електроприлад». Згодом гуртожиток реконструювали та зробили в ньому ремонт. Будівля також входила до списку памʼяток архітектури, але була знесена у 2005 році.

Ще однією гіркою втратою для нашого міста є будівля парового млина, яка з 2004 року мала статус пам’ятки архітектури. На жаль, під час підготовки до Євро-2012 будівлю було знесено під час реконструкції вулиці та подальшого будівництва нового готелю.

Тож на сьогодні від комплексу млина Бродського, що вважався колись одним з найпотужніших у країні, залишився лише колишній елеватор, що дотепер використовується як книгосховище Національної бібліотеки України імені Ярослава Мудрого.

Детальніше за посиланням: https://vechirniy.kyiv.ua/news/85492/

Шановні користувачі!

Пропонуємо вам джерела із зазначеної тематики, що знаходяться в електронному каталозі Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки:

Гирич, І. Б. Історичний путівник по Києву. Український Київ XIX – поч. XX ст. : культурологічний есей / Ігор Гирич. – Київ : Українські пропілеї, 2016. – 710 с.

Гирич, І. Б. Київ : люди і будинки / Ігор Гирич. – Київ : Либідь, 2015. – 432 с. : іл.

Гирич, І. Б. Український Київ кінця ХІХ-початку ХХ століття : культурологічний есей / Ігор Гирич ; [худож. С. Алієв]. – [Київ] : Пенмен, [2017]. – 780 с. : іл., портр.

Кальницький, М. Київ. Прикмети часу, 1890-ті роки : видання включає репринтний план Києва 1889-1890 років / Михайло Кальницький. – Київ : ВАРТО, 2013. – 143 с. : іл., карт.

Малаков, Д. В. Київ столітньої давнини / Дмитро Малаков, Андрій Прибєга. – Київ : Фенікс, 2017. – 320 с. : іл.

Понад Дніпром : Поштова площа // Друг, О. М. Вулицями старого Києва / Ольга Друг. – Львів : Світ, 2013. – С. 356-357 : іл.

Статті

Дегтярьов, М. Поштова площа – ворота в київське свавілля / Михайло Дегтярьов // Образотворче мистецтво. – 2015. – № 2. – С. 71-73 : іл.

Кальницкий, М. Как переделывали “ворота Подола” / Михаил Кальницкий // Комсомольская правда в Украине. – 2012. – 22 нояб. (№ 261). – С. 16 : фото.