Відійшла у вічність Лариса Іванівна Хоролець – народна артистка України, великий друг нашої бібліотеки, по-справжньому рідна людина. Це велика втрата для всієї культури. Скільки талантів поєднувала вона: актриса, драматург, викладач. Перший міністр культури незалежної України. І ми можемо засвідчити, що ніхто, хто займав цю посаду після неї, так не дбав про бібліотечну галузь. Але найбільший її талант був -Людина.
Сьогодні пам’ять повертає її ролі, зіграні на сцені Театру ім. І. Франка ще за часів моєї театрознавчої юності. Перед очима встають: Ганна в «Украденому щасті» Івана Франка разом з Миколою Задорожним -– Б. Ступкою, Долорес в «Камінному господарі» Лесі Українки, Софія в «Безталанній» Івана Карпенка-Карого, Марта у «Благочестивій Марті» Тірсо де Моліна. Особливо пам’ятаю її участь у поетичній виставі «Пам’ять», створеної за поезією Бориса Олійника. Лариса Іванівна надзвичайно любила поезію і чудово виконувала поетичні твори. І тут не було ніякого секрету, адже саме поезія відповідала природі її таланту, настрою її душі, основним рисам її вдачі: шляхетності та доброті.
Лариса Іванівна знайомила з поезією слухачів українського радіо і зіграла багато ролей в «Театрі перед мікрофоном».
Усі актори, які працювали над створенням радіовистав з їх постановником Ніною Новоселицькою знають, як важко було відповідати її вимогам. А Ніна Миронівна дуже високо цінувала талант Лариси Іванівни і запрошувала її до нових й нових робіт.
На щастя, ці записи збереглися, і ми маємо можливість чути її голос – свідчення високої авторської майстерності.
Нашу бібліотеку протягом багатьох років пов’язувала міцна дружба з Ларисою Іванівною. Я завжди знав: тільки до неї звернешся – відгук буде миттєвий. За обов’язковою участю Лариси Іванівни відбулося безліч прекрасних вечорів і творчих зустрічей. Особливо пам’ятні ювілейні, присвячені Лесі Українці і Ользі Кобилянській. На останній, присвяченій 150-річному ювілею Лесі Українки, Лариса Іванівна прийшла зі своїми студентами Академії естрадно-циркового мистецтва, де разом зі своїм чоловіком Ігорем Грінбергом викладала акторську майстерність. Ми проводили для студентів театральні відеолекторії, і іноді здавалось, що сам навчальний процес став відбуватися під дахом бібліотеки.
Я ніколи не чув від Лариси Іванівни якихось осудів чи звинувачень. Їй були притаманні тактовність, мудрість, повага і виваженість.
Це була дуже світла людина. Нехай же такою світлою буде і наша пам’ять про неї.
Глибоке співчуття рідним, друзям Лариси Іванівни і її чоловіку – Ігорю Грінбергу.