З вечора тривожного аж до ранку
Вишивала дівчина вишиванку.
Вишивала дівчина, вишивала,
Чорну та червоную нитку клала.
Микола Сом.
Щорічно у третій четвер травня всі українці, в якому б куточку світу вони не перебували, відзначають День вишиванки. Радо приєднуємося і ми до цього світлого свята та пропонуємо розгорнуту книжкову виставку «Вишиванка – закодована вічність».
Вишиванка – духовна броня українців. Сорочка – основний одяг українських селян, в образі якої закладено всю багатотисячолітню традиційно-побутову історію культури народу, його духовні пріоритети й мистецькі таланти. Для виготовлення сорочки здавна використовували лляне та конопляне полотно. «Своя сорочка – найближча до тіла», – гласить народна мудрість. Сорочка дійсно найближча до кожної нашої клітинки: вона оберігає, зцілює, передає імпульси зовнішнього світу. Ось чому так важливо на тіло одягати натуральні тканини – в них пульсує жива енергія рослин.
Вишита сорочка була не тільки традиційним одягом, вона була й оберегом. В родині це був символ здоров’я, краси, любові, щасливої долі, родової пам’яті. Народ ставився до вишиванок, як до святині. Сорочку передавали від покоління до покоління, з роду в рід, берегли як реліквію. Вишиванка, створена власними руками, ставала посередником між людиною і Богом, охоронною річчю від невидимих сил, а знаки орнаментального вишиття – оберегами. Люди вірили, що давні узори оберігали від лихого ока та злих духів і вишивалися не лише заради краси, а свідомо використовувалися для кодування долі, добробуту і сили.
Дивовижний світ краси українських вишитих орнаментів зробив сорочки вишуканими творами мистецтва найвищого художнього рівня. Протягом віків сотні тисяч, а може, й мільйони народних вишивальниць, поступово відбираючи все краще з попередніх вишивок і вносячи щось своє, створювали безліч багатих орнаментованих мотивів, при цьому стало дотримуючись традицій їх сакрального і оберегового наповнення.
Українська народна вишивка до нашого часу дійшла з кінця XVIII – початку XIX ст. а у 80-90-х роках ХIХ ст. утвердилась як один із видів декоративно-прикладного мистецтва. Прогресивні діячі культури починають цікавитися нею і колекціонувати її в музеях і приватних збірках. У 1876 р. в Києві виходить друком перша ґрунтовна праця «Український орнамент» Олени Пчілки (Ольги Петрівни Косач), яка принесла їй широке визнання як глибокого дослідника української вишивки. Сестра Михайла Драгоманова, мати Лесі Українки, Олена Пчілка збирала народний одяг, узори вишивок, ретельно їх вивчала. Свою працю «Українські взори» вона перевидавала декілька разів, кожного разу доповнюючи її новими матеріалами. На обкладинці видання 1923 року було вміщено фото з відомої листівки того часу «Українка з Києва» – портрет доньки Ізидори Косач в українському народному костюмі. Інша її донька, Ольга Кривенюк, сама гарно вишивала, а в 1928 році видала альбом «Українські народні узори з Київщини й Катеринославщини. Вирізування й настилування».
Безліч цікавинок можна дізнатися про історію української вишиванки та українське народне вбрання, гортаючи сторінки книг. Для завзятих вишивальниць тут знайдеться чимало цікавих орнаментів і візерунків. А якими саме кольорами влучніше вишивати, дізнаєтесь з книжок, що представлені на нашій виставці, бо в українській вишивці, як і в пісні, «червоний – то любов, а чорний – то журба»
Чекаємо на вас з 9 по 27 травня!