22-01-2018 Чергове засідання Клубу шанувальників музики “Душу музикою омий”, що відбулося у бібліотеці, було присвячене історії древньої європейської музики, зразкам європейської поліфонічної музики. Поліфонія — вид багатоголосся, де окремі мелодії або групи мелодій мають самостійне значення і самостійний інтонаційно-ритмічний розвиток, зберігаючи рівноправність голосів та незбігання в різних голосах каденцій, цезур, кульмінацій, акцентів та ін.
У XIII–XIV століттях поліфонія найяскравіше проявилася в мотеті. Відродження мистецтва і науки в ХІV–ХVІ ст. було епохою великих перемін. Музика цієї епохи, як і образотворче мистецтво і література, повернулися до цінностей античної культури. Вона набула емоційного, виразного і яскраво індивідуального характеру. Музика заговорила з людьми – і люди зрозуміли її мову. Заборона церкви на введення в музику нових гармонічних прийомів сприяла розвитку світського музичного мистецтва, яке до цього часу практично не розвивалося в окремому від церковної музики напрямку. Світське мистецтво все більше звертається до текстів більш легкого і доступного, світського (часто любовного) змісту, розробляючи їх засобами поліфонічної техніки.
У XV–XVI століттях поліфонія стає нормою для всієї європейської музики, як церковної (багатоголосної), так і світської. Найвищого розквіту поліфонічна музика досягла у творчості Генделя і Й.С. Баха в XVII–XVIII століттях (особливо в жанрі фуги). Після Й.С. Баха розквіт гомофонного складу витісняє поліфонічне письмо, і наступний підйом інтересу до поліфонії починається тільки в другій половині XIX століття. Імітаційна поліфонія, що орієнтується на Баха і Генделя, часто використовувалася композиторами XX століття (Гіндеміт, Шостакович, Стравінський та ін.)
Учасники засідання почули цікаву розповідь про епоху поліфонії та ознайомилися з кращими зразками музичного мистецтва цього періоду.