Примхлива, непередбачувана течія життя людського інколи благодатно спрямовує особистість у сфери зовсім несподівані і плодотворні.
У зв’язку з цим майже ровесник, хоча навіть трохи старший, святкую разом з берегинями людського інтелекту – колективом центральної Публічної бібліотеки імені Лесі Українки міста Києва її славне 80-ти річчя.
Хто я, автор цього мемуарного допису?
Усього-на-всього – колишній інженер-механік, випускник КПІ, колишній патонівець (25 років стратегічного планування), колишній державний службовець (5 років також стратегічного), колишній очільник діяльності Української академії зовнішньої торгівлі у напрямах науки і міжнародних зв’язків. Зонами відповідальності були і план досліджень, і фаховий журнал, і бібліотека, міжнародні конференції, аспірантура і багато чого іншого. Карколомні примхи професійної біографії…
Отже з бібліотеками був завжди – від шкільних, районних, загальних і спеціальних, радянських «масових» і закордонних.
Як я прийшов до Публічної бібліотеки імені Лесі Українки міста Києва?
Було це майже 10 років тому. Буремний час: Революція Гідності. Помаранчева і Студентська на граніті вже давно відгриміли, та ця була найвизначнішою для долі Української держави. На Майдані доводилось бувати і щось корисне для державності України таки діяти…
Полишивши стратегію і прогностику, вийшовши на так званий «заслужений відпочинок», шукав собі інтелектуальне, корисне для держави застосування. Реагуючи на події, почав працювати над аналітичними оглядами з питань історії і сьогодення державності України, застосовуючи набутий досвід аналітики та інструменти Інтернету. Мій інформаційний «фільтр» був не бездоганний, були прикрі помилки, та зупинити себе у цьому пориві публіцистики із застосуванням досвіду наукової методології було не в силу. За шість років (2014-2021) це було реалізовано у серії «Державність України: історія і сьогодення» .
Вісім книг обсягом 2654 сторінки, з тисячами опрацьованих першоджерел …
Та якось треба було з оцим усім напрацювання «йти в люди»…
Досвіду не було ніякого, адже сотні моїх праць у всі часи були з грифом «Для службового» і вище.
Звернувся за найближчим місцем проживання – до Бібліотеки імені О.Герцена Святошинського району м. Києва. Там отримав вельми цінну пораду – запропонувати мої напрацювання для розміщення в електронній бібліотеці центральної Публічної бібліотеки імені Лесі Українки міста Києва. Таким шляхом відбулася перша зустріч з Людмилою Іванівною Ковальчук (* 3 січня 1939, Борівка (Макарівський район) — 24 вересня 2020, Київ), колишнім директором цього поважного закладу.
Отак і почалась нова, на жаль коротка, сторінка моєї наукової, науково-популярної публіцистичної біографії.
Вікіпедія інформує, що під кваліфікованим керівництвом Людмили Ковальчук, завдяки її лідерським і вольовим якостям, винятковій працьовитості, новаторському менеджерському хисту, вмінню власним прикладом згуртувати бібліотечних працівників на вдосконалення організації обслуговування киян книгою звичайна невеличка книгозбірня зі штатом у п’ять працівників, що розміщувалась у тісному непристосованому приміщенні, досить швидко отримала нове зручне приміщення, була реорганізована в центральну бібліотеку Шевченківського району, а згодом – у центральну публічну бібліотеку столиці України. Нині Публічна бібліотека імені Лесі Українки для дорослих м. Києва є центральним міським книгосховищем вітчизняних творів друку, краєзнавчої літератури та літератури іноземними мовами на різних носіях інформації, міським центром інформації з питань культури та мистецтва, науково-методичним центром публічних бібліотек столиці, базою Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з питань розвитку бібліотечної справи у місті.
Принагідно зауважу, що особисто категорично проти зводити термін «бібліотека» до понять «книгозбірня» або «книгосховище», а ще на походження терміну від слова «біблія», як дехто намагається. Це свідоме або невігласне приниження ролі бібліотек.
Інтернет-джерела пояснюють, що сучасні бібліотеки все частіше переосмислюються як місця для отримання необмеженого доступу до інформації у багатьох форматах та з багатьох джерел. Вони поширюють послуги за межами фізичних стін будівлі, забезпечуючи доступ до матеріалів електронними засобами та надаючи допомогу бібліотекарям у навігації та аналізі дуже великої кількості інформації за допомогою різноманітних цифрових ресурсів. Бібліотеки все частіше стають центрами громад, де проводяться програми і люди беруть участь у навчанні протягом усього життя. Як громадські центри, бібліотеки також набувають все більшого значення для надання допомоги громадам у мобілізації та організації своїх прав.
Серед різновидів бібліотек вирізняються публічні. Відповідні джерела повідомляють, що публічна бібліотека — культурно-освітній заклад, основний елемент бібліотечної системи, що об’єднує мережу загальнодоступних бібліотек країни, що мають широкий діапазон ресурсів і послуг для населення в цілому і, таким чином, відрізняються від усіх інших бібліотек.
Окрім традиційних функцій зі збирання, систематизації, каталогізації та організації використання друкованих, рукописних та електронних інформаційних ресурсів, публічні бібліотеки мають певні відмітні риси та особливості. Вони призначені для задоволення освітніх, інформаційних, культурних, комунікативних та інших потреб різних категорій читачів.
Сучасні публічні бібліотеки покликані виконувати функцію громадянської соціологізації населення і проявляти себе у царині формування суспільства вільних людей шляхом передачі інформації, засвоєння знань, формування умінь та практичних навичок. Публічна бібліотека є регіональним освітнім та культурним інститутом, осередком активних комунікацій різних категорій читачів і відвідувачів. Чи не найбільшим «плюсом» сучасних публічних бібліотек, як свідчать деякі дослідження, є те, що вони залишаються чи не єдиним місцем безоплатного доступу до Internet та інших власних ексклюзивних (галузевих, регіональних) інформаційних ресурсів. Цікаво, що сьогодні чимало публічних бібліотек, шукаючи ефективні способи власної актуалізації, розміщують інформацію про себе у Вікіпедії, реєструють аккаунти та створюють блоги в соціальних мережах (twitter, facebook тощо).
Публічні бібліотеки виконують широке коло завдань, серед яких є наступні:
– розвиток та організація бібліотечно-інформаційних ресурсів для підтримки науки, досліджень, культури та освіти;
– формування у користувачів знань і навичок, необхідних для пошуку інформації, її оцінювання, зберігання та опрацювання;
– популяризація інтелектуального поступу та підвищення культурного престижу читання, розширення читацької аудиторії;
– організація і згуртування людей різного віку і соціального статусу;
– соціальна адаптація дітей і молоді;
– зміцнення родинних стосунків;
– проведення Інтернет-тренінгів (курсів, семінарів);
– організація дозвілля різних категорій потенційних відвідувачів;
– розробка та ефективна організація роботи власних вебсторінок;
– формування власних цифрових баз та унікальних колекцій;
– організація ресурсів і фондів «під інтерес» різних цільових груп потенційних користувачів;
– організація клубної роботи;
– проведення публічних культурно-масових, краєзнавчих, літературно-мистецьких заходів заходів (літературних читань, вебінарів, зустрічей, вебліографічних екскурсів, фотовиставок, вернісажів тощо);
– видання бібліографічних та біобібліографічних покажчиків, вебліографічних повнотекстових дайджестів, бюлетенів;
– участь у транскордонних міжбібліотечних партнерських проектах та грантових програмах.
Час невблаганний. Вже минуло більш як шість років з того дня, як бібліотечна спільнота відзначила 80-річний ювілей Людмили Іванівни Ковальчук. Вже чотири роки, як її немає з нами…
Світла пам’ять людині, що присвятила все свідоме життя благородній справі!
Якось я спитав Людмилу Іванівну, чи готує вона собі послідовника? Вона не вагаючись відповіла, що нею буде Ольга Іванівна Романюк. На її думку Ольга Іванівна – фахова і далеко непересічна творча особистість.
Так і сталось.
Різні джерела свідчать, що з 2013 року Ольга Іванівна – заступниця директора бібліотеки, а з жовтня 2016 року очолює головну публічну бібліотеку міста Києва, гідно продовжуючи справу своєї попередниці і наставниці Людмили Ковальчук.
Вона є ініціаторкою низки амбітних бібліотечних проєктів. У 2018 році вперше в історії театральної премії «Київська пектораль» за проєкт «Бібліотека +Театр» Публічна бібліотека імені Лесі Українки отримала цю відзнаку.
Серед резонансних і значимих проєктів, в реалізацію яких Ольгою Романюк зроблено вагомий внесок – Щорічний конкурс «Поетична зима Миколи Сома», «Графіка української мови» Василя Чебаника, «Видима бібліотека» (ресоціалізація осіб, що відбувають покарання), «Бібліотерапія: твоя книга щастя» (проєкт, за реалізацію якого за підсумками конкурсу Українська бібліотечна асоціація «Бібліотека року» у 2023 році бібліотека отримала призове місце – Диплом 2-го ступеня.
У 2018 році у співпраці з Науковою бібліотекою Національного університету «Києво-Могилянська академія» при активній підтримці громадськості Києва та фінансовій підтримці Київської міської державної адміністрації започаткувала створення сучасної цифрової бібліотеки «Київ» на базі Публічної бібліотеки імені Лесі Українки для дорослих міста Києва.
За керівництва Ольги Романюк на новий рівень вийшла міжнародна співпраця бібліотеки. У 2009 році в межах програми «Бібліоміст» вивчала досвід роботи бібліотек Данії, у 2017 році – міських бібліотек Вільнюса, у 2022 році на запрошення директора Воєводської публічної бібліотеки Кракова взяла участь у Книжковому форумі Кракова та познайомилася з діяльністю бібліотеки, у 2023 році на запрошення Муніципальної бібліотеки ім. Б. П. Хашдеу взяла участь у Щорічній конференції публічних бібліотек м. Кишинева.
З початку повномасштабної агресії росії започаткувала ініціативу «Книжки_вслід» по забезпеченню співвітчизників, які знайшли прихисток у різних містах світу, українськими книжками.
У професійному набутку – понад два десятки публікацій, численні інтерв’ю на радіо та ТБ. Її авторський блог «Методична служба публічних бібліотек Києва», що вміщує понад 600 статей з різних проблем бібліотечної діяльності, висвітлює цікавий досвід діяльності вітчизняних і зарубіжних бібліотек, за кількістю переглядів перетнув мільйон.
І це далеко неповний перелік творчих досягнень Ольги Іванівни. Зокрема не забуду, як під вий сирен повітряної тривоги і відсутності світла вона проводила презентацію чотирнадцятитомного видання «Газета Гадяцького земства, 1906-1919 рр.» за участі голови Громадської спілки «Українська культурна спадщина» Олексія Новікова.
З ювілеєм шановна Публічна бібліотека імені Лесі Українки міста Києва!
Найкращі побажання одного з шанувальників і друзів!