Електронна бібліотека творів Лесі Українки
Бібліографічний покажчик творів та матеріалів про життя і творчість Лесі Українки
Вебліографічний анотований список web-ресурсів про життя та творчість Лесі Українки
Театральні постанови за творами Лесі Українки
Документальні фільми, присвячені життю, творчості Лесі Українки
До вашої уваги пропонуємо матеріали, люб’язно передані до нашої бібліотеки Аллою Дибою – літературознавицею, членом Національної Спілки письменників України, яка довгий час працювала у Музеї Лесі Українки м. Києва. Серед наукових інтересів авторки – постать Лесі Українки, її родина та оточення. Довгий час Алла Диба займалася пошуково-дослідницькою роботою, писала листи у різні куточки світу, аби отримати цікаві документи, спогади про письменницю, чиє ім’я носить наша бібліотека.
Слово автора
Архітектор Української свободи з плеядівського Парнасу
Брат, міністр, президент, або До проблеми наукового пошуку на теренах досліджень про Лесю Українку
Катарсис в горнилі апогею болю, або Леся Українка до історії тексту і контексту
Незваний гість на атомному ювілеї Лесі Українки
Минуле і сучасне Волині і Полісся
Своїм розумом жити…
Алла Диба. Вольтова дуга гідності
Алла Диба. Українці свого дому, 1
Алла Диба. Українці свого дому, 2
Сценарії присвячені творчості Лесі Українки
«Безсмертна донька мудрого народу» – сценарій вечора до дня народження Лесі Українки
«Вона в віки майбутні йти повинна» – сценарій до дня народження Лесі Українки
«Ні я жива! Я буду вічно жити!» Сценарій літературно-музичної композиції за сторінками життя і творчості Лесі Українки
«Вічний живий голос» – усний журнал, присвячений творчості Лесі Українки
«Мрії зламане крило» – сценарій вечора-спогаду до дня народження Лесі Українки
Статті
Фемінізм у творчості Лесі Українки
Трагедія родини Косачів
Бібліографія
Людмила Златогорська. Леся Українка: матеріали до бібліографії
Пам’ятні місця перебування Лесі Українки
Пам’ятники Лесі Українці (відповідно до хронодогії їх спорудження)
Мультимедійні презентації
Презентацій про життя та творчість Лесі Українки
Нова презентація «Леся Українка»
Презентація «Леся Українка» для проведення мультимедійного уроку з української літератури
Презентація на тему: Огляд життя і творчості Лесі Українки
ЕЛЕКТРОННА БІБЛІОТЕКА ТВОРІВ ЛЕСІ УКРАЇНКИ
Бібліографічний покажчик
Ні! Я жива, я буду вічно жити… : до 140-річчя від дня народження Лесі Українки : бібліографічний покажчик. – К., 2011.
Вебліографічний анотований список web-ресурсів про життя та творчість Лесі Українки
Живий голос Лесі Українки з колекції фоноваликів Філарета Колесси
Цитати, вислови Лесі Українки
Леся Українка. Матеріал з Вікіцитат
“В світі стільки несправедливо-прикрого, що якби не було несправедливо-лагідного, то зовсім не варто було б жити. Не від нас залежить поправити більшу половину всесвітньої несправедливості безпосередньо, будем же поправляти її іншою несправедливістю – любов’ю! ”
(Лист до сестри Ольги, листопад 1902р.)
“Я можу в літературі або тримати бойовий тон, або мовчати”
(Лист до матері від 25 січня (7 лютого) 1903 р.)
Не поет, у кого думки
Не літають вільно в світі,
А заплутались навіки
В золотії тонкі сіті.
«Давня казка»
Ні, я жива, я буду вічно жити, я в серці маю те, що не вмирає…
«Лісова пісня. Поезії»
«Не маловірна я, занадто вірю, і віра та мене навік погубить».
Драматична поема “Одержима”
О, яка ж то кара
Месією, що світ рятує, бути!
Драматична поема “Одержима”
13 цитат із книжки «Леся Українка. Листи 1876—1897» видавництва Комора. Листи якомога більше демонструють нам Лесю як живу та сучасну людину, таку близьку та зрозумілу нам усім.
Сидячи тут, поки робиться моє діло, розглядаюсь я собі на тую «Європу» та європейців; певне що не все можна отак, сидячи збоку, побачити, але все ж хоч де-що.
Перше вражіння було таке, ніби я приїхала в якийсь інший світ — кращий світ, вільніший.
Мені тепер ще тяжче буде у своєму краї, ніж досі було. Мені сором, що ми такі невільні, що носимо кайдани і спимо під ними спокійно. (до Драгоманова, Відень, [5 ]17.III.1891 р.)
2
А що наші люде лінюхи, то таки лінюхи, бачу я тепера добре!
У нас бо таки громадського виховання нема ніякого, а через те й громадського почуття бракує. Все приходиться тілько очі протирать, щоб світліше на світ подивитись, а де які, як лінуються, то й очей не протирають, а просто сплять сном праведних, та сни їм золоті привиджуються. Та думаю, що то недовго триватиме, бо де-далі то такі часи настануть, що треба або так заснути, щоб і сни ніякі не снились, або вже прокинутись зовсім і про всякі сни забути (до Павлика М.І., Колодяжне, 5 (17).ХІІ.1891).
3
Біда, що більшість нашої української громади сидить на самій нужденній російській пресі, а через те не бачить як слід світа ні того що в вікні, ні того що поза вікном.
Як я побачила тут у Відні російські газети, то мені за них «вчуже стыдно» стало, а надто було жаль бідної російської публіки, що мусить такі ліберально-поступові газети читати як напр[иклад] «Новости» 368. Та вже тепер поміж нашою молодою громадкою почалось таке «западничество», що багато хто береться до французької, німецької, англійської та італіянської мови, аби могти читати чужу літературу. Се мене дуже тішить, а то ще недавно мені приходилося з тими самими людьми, що тепер учать чужі мови, змагатися за те, чи варто учитись чужій мові при такій чудовій літературі як російська. Я надіюся, що може, як більше знатимуть українці чужу літературу, то може згине з нашої літератури отой невдалий дилетантизм, що так тепер панує в ній. (до Драгоманова, Відень, [5 ]17.III.1891 р.)
4
Шкода, що роботящі люди мало якось тримаються купи, се кожний більш робить solo на власну руч.
Не знаю, чи тут обставини винні, чи той знакомий український індивідуалізм… Але у нас, щоб жити між якою-небудь громадкою, то треба таки багато до чого привикнуть, а на ту привичку тратиться стілько сили, що краще її на що потрібніше обернути. (до Драгоманова М.П., квітень-травень 1893 р.)
5
Що ж до того, що часто украіньські семьї говорять по російськи, то здається не так давно було, що галицькі русиньські семьї говорили по польськи, — як би у нашої мови були такі права в Россії, які є в Галичині, то я твердо вірю, що й ми не зосталися б позаду, а тепер нехай хто хоче кидає камінь на українців пригнічених школою, урядом, громадськими інституціями, тілько я сього каміня не зважуся здійняти. (до Маковея О.С., Київ, 31.Х (12.ХІ).1893)
6
«…нащо Ви мене так ідеалізуете? Я справді боюсь сього! Аже коли хто розчарується в своєму ідеалі, то зараз йому хочеться розбить сей ідеал, за те, що він ніби то брехав. Ну щó, як Вам коли захочеться розбить мене?
… Мені не одні Ви казали, що при мені люде робляцця луччими, — сьому я б хотіла вірить, бо се був би дуже щасливий дар. Все таки, не уважайте мене за ідеал, бо я не варта сього, скажу більше, — ніхто не вартий сього, бо ідеал, се ідея, а не людина». (до Макарової А.С., Колодяжне, 2 (14).V.1894)
7
Ще теж я не розумію, чого вибори так дорого коштують, аже подорожі і льокалі не така вже дорога річ.
Колиж гроші потрібні «для впливу», то їх шкода на се, бо се значить оплачувати деморалізацію. Ліпше обернути ті гроші на що кращого. Міцна партія мусить мати вплив і без грошей, а инакше її вплив нічого не варт, хоч би й як багато коштував. Така знов моя думка і я знов її кажу, не думаючи про «місцеві обставини». (до Павлика М.І., Софія,[15] 27.VІ.1894)
8
Що ж до мене, то я хочу бути Вашою ученицею і заслужити собі право зватись так, а коли на мене впаде частина тих прикростів та інкримінації, які дістаються Вам, то я об тим не буду журитись ні трохи. Шкода тілько, що товаришів у мене трохи мало, ну, та все ж не буду одна в полі.
Врешті і один в полі єсть коли не воїн, то все ж робітник, а се може більш стоїть, ніж воїнське званіє!
(до подружжя Драгоманових, Владая, 22.VІІІ.1894).
9
Врешті се може розумування старої дівчини in spe, краще тих родинних справ не чіпати. Тілько, не знаю, мені чогось шкода тих жінок, що приносять такі великі (і хто знає на скілько потрібні) жертви. Я, здається, не могла б так офірувати себе, мого альтруізму на се не стало б (до Павлика М.І., Софія, 31.І(12.ІІ).1895).
10
«я всеж таки трошки оптимістка, чі то скоріш прогрессістка, і думаю, що світ іде не до гіршого, а до кращого, тільки — коли б він скоріше йшов, а то стілько сили й людей даремнісінько гине.
А у нас, на Україні, ще багато мусить загинути марне (чі може так буде здаватись, що марне?) поки що небудь людське вийде». (до Павлика М.І., Софія, [2] 14.ІІ.1895).
11
Кажучи правду, я тілько до Вас пишу з охотою, в Росію писати для мене мука, я вже одвикла тримати свою думку в кайданах, а після новітніх подій инакше писати листів в Р[осію] не можна, як замовчуючи про добру половину того, шчо варте писання. Сором і жаль за мою країну просто гризе мене (се не фраза, вірте), і я не думала, шчо в душі моїй є такий великий запас злості. Я не знаю, шчо буду робити, вернувшись в Р[осію], сама думка про се тюремне життя сушить моє серце. (до Павлика М.І., Софія, 7 [19].ІV.1895)
12
Я не знаю, звідки пішла ся слава, що я така ненавидна націоналістка?
Часто люде, познайомившись, дивуються, що я не їм великоросів, поляків і инш[их], наче-б то я коли признавалась до каннібальського profession de foi! (до Кривинюка М.В., Київ, початок травня 1897 р. (сер. травня 1897 р.)
13
Тим часом не роблю, як і перше, сливе нічого, от тілько половину Kapital’a «проштудіровала» («читати» його не можна), і, знаєш, чим далі читаю, тим більше розчаровуюсь: я не бачу тієї «строгой сістеми» про яку говорять фанатики сеї книжки, бачу багато фактів, чимало дотепних гіпотез і ще більше просто дотепів, але багато зостається для мене темного, невиясненого, недоговореного і в науковій теорії і в практичних виводах з неї. Ні, видно се Novum Evangelium все таки потребує більше безпосередньої віри, ніж її у мене єсть. (до Косач О.П. (сестри), Ялта, 30.VІІІ (11.ІХ).1897).
Афоризми
Благословенне слово, що гартує!
Завжди терновий вінець
Буде кращий, ніж царська корона.
Для гордої і владної душі життя і воля – на горі високій.
Земля не пекло, люди не прокляті, і радощі не гріх, а Божий дар.
Усе відбивається в пісні, як в морі.
Ти мене убити можеш, але жити не примусиш!
Мене любов ненависті навчила.
З рук смерті люди дістають безсмертя.
Хто не був високо, той зроду не збагне, як страшно впасти. Чесний покриву не потребує.
Немає честі нападати ззаду.
Вода боронить від огню живого, згорілу ж хату дарма поливати.
Сором – хилитися і долі коритися.
Краса – змагання до досконалості.
Тоненька смужка брехню від правди ділить у минулім, а в прийдешньому нема вже й смужки.
Люди й покоління – се тільки кільця в ланцюгу великім всесвітнього життя, а той ланцюг порватися не може.
Не раз, хто забувається про завтра, той має вічність.
Хто зрікся всього, а себе не зрікся, не любить той.
І доки рідний край Єгиптом буде? Коли новий загине Вавилон?
Хто не жив посеред бурі, той ціни не знає силі.
“Божая іскра” – то тяжке прокляття, дикий і лютий пожар.
Трудно вірить, щоб погану одіж могла носить якась ідея гарна.
Хто на розпутті прожив все життя, не піде ні в рай, ані в пекло.
Врятуєш душу, коли загубиш тіло.
Кров без любові викупить не може.
Хто по неволі согрішив, той чистий.
Будь проклята кров ледача, не за рідний край пролита.
Пекло страшніше горить в нашім краю.
Боги в тім винні, що дали тобі пізнати правду, сили ж не дали, щоб керувати правдою.
Над всіх старшин найстарша правда.
Ту брехню, що справдиться, всі правдою зовуть.
Тільки зрада шлюб християнський розлучити може. А справжній – тільки смерть.
Не єдиним хлібом живе людина, але кожним словом, що з Божих уст виходить.
Хіба крові не варта краса?
Терпіть кайдани – то всесвітський сором, забуть їх, не розбивши, – гірший стид.
Крила знов на волі виростають у соколів приборканих.
Завжди величніша путь на Голгофу, ніж хід тріумфальний.
Геройство мусить мати нагороду, се і Боги, і люди признають.
Не поет, хто забуває
Про страшні народні рани,
Щоб собі на вільні руки
Золоті надіть кайдани!
То не любов, що присяги боїться.
Меча важкого рукоять
Не важча від старої ліри.
Малоросійство – це не політика і навіть не тактика, лише завжди апріорна і тотальна капітуляція.
Для згаслих душ і безкорінних рас
Однаково ворожі – степ і море.
Язви гоїть вогонь.
Смерть – це велика всесвітня, космічна самота.
На ділі каймося, не на словах.
Що сльози там, де навіть крові мало!
Одвага наша – меч, политий кров’ю.
Сором мовчки гинути й страждати,
Як маєм у руках хоч заржавілий меч.
Смуток – не робота.
Сум не має дна.
Зброя жде борця.
Коли хто вмів одважно йти на страту,
Той мусить все одважно зустрічать.
Всі – жінки, коли вони кохають.
Хто любить, той уподобитись може до любого і тілом, і душею.
Як може бути, щоб тіла ходили вкупі,
Але душі двома шляхами й врозтіч?
Хто визволяє сам, той буде вільний,
Хто визволить кого, в неволю візьме.
Той тільки вільний від громадських пут,
Кого громада кине геть від себе.
Не поет, у кого думки не літають вільно в світі,
А заплутались навіки в золотії тонкі сіті.
При світлі волі всі краї хороші,
Всі води гідні відбивати небо,
Усі гаї подібні до Едему!
Права без обов’язків – то сваволя.
Ніхто не має більшої любові,
Як той, що душу поклада за друзів.
Поетична мова – це найприродніша мова.
Гумор найкраще враження робить при серйозному тоні.
Хай же промінь твоїх думок
Поміж нами сяє, –
“Огню іскра великого”
Повік не згасає.
Солодка хвала від ворога на полі бою, та не в полоні!
Не в ідеї сила, а в самій крові!
Українська афористика Х-ХХ ст. / під заг. ред. Івана Драча та Володимира Черняка. — Київ : Видавничий центр «Просвіта», 2001.
Вислови про Лесю Українку
Іван Франко про Лесю Українку
«Її твори були не для загального розуміння і вподобання»
(О.Пчілка)
«Леся Українка! Це звучить узагальнююче, як ім’я, в якому злились мільйони українок і українців, мільйони безвісних чесних борців за свободу, які в глухі часи жорстокого царизму вслід за російським пролетаріатом не побоялися устати проти гніту й рабства»
(П. Тичина).
«З часу Шевченкового “Поховайте та вставайте” Україна не чула такого сильного, гарячого і поетичного слова. Мимоволі думаєш, що ця хвора, слабка дівчина чи не єдиний мужчина на всю новочасну соборну Україну»
(І. Франко)
«Леся Українка, Ольга Кобилянська і Михайло Коцюбинський — се наш літературний аеропаґ, найвища інстанція. […] Вони на те, щоби література могла перебути час формування, не одну остру і небезпечну кризу талантів, вони реґулюють літературний дух і життя серед розбиття та зневіри, дають приклади монументальної сили, високих артистичних змагань та духової сили».
(М. Євшан)
Лесі
Про Тебе ми, як здавна вже ведеться,
ласкаво думаємо: «Наша Леся»,
на небі духу нашого – зоря…
Тернистий шлях стеливсь перед Тобою,
та ним Ти йшла, покликана любов’ю
і віщим «Заповітом» Кобзаря.
Тебе вела ота любов крилата,
що йде на подвиг за сестру, за брата,
за честь народу на землі своїй!
«Борітеся!» – Кобзар звав за собою.
«Убий – не здамся!» – думкою палкою
вела Ти з ворогом священний бій.
О Лесю, Лесю! Битва та священна
триває дотепер, важка і повсякденна,
бо ворог нас опутав, наче спрут.
Господньої не побоявшись кари,
йому служили, служать яничари,
щоб нам не скинути ганебних пут.
О Лесю! Українко без догани!
Виводь наш дух байдужий на майдани,
щоб він відвагою палахкотів,
аби пізнав красу і міць єднання,
за Правду всенародного змагання
і проти Зла відчув дієвий гнів!
«Убий – не здамся!» – Леся говорила,
і в думці тій була незламна сила,
і в тім «Борітесь!» – велич Кобзаря!
Їх вільний дух витає над віками,
і владарює нашими серцями,
і сяє нам, як провідна зоря!
25/II-2006. Софія Малильо
Леся Українка і кінематограф
Їй присвячено художній фільм М. Мащенка «Іду до тебе» (1972) за сценарієм І. Драча, науково-популярні картини «Леся Українка» (1957), «Леся Українка» (1969), документальну стрічку «Леся Українка» (1971). Найвідоміші екранізації її творів — «Лісова пісня» (1961) В. Івченка та «Лісова пісня. Мавка» (1980) Ю. Іллєнка, «Спокуса Дон Жуана» (1985) В. Левіна, телевізійна вистава «Оргія» (1991).
Екранізація п’єси «Камінний господар» Лесі Українки (1971)
Фільм «Лісова пісня» за мотивом драми Лесі Українки (1961)
Фільм «Спокуса Дон-Жуана» (1985)
Театральні постанови за творами Лесі Українки
Композитор М. А. Скорульський у 1936 році написав балет «Лісова пісня» за однойменною драмою-феєрією Лесі Українки. Прем’єра балету відбулася у 1946 році в Київському театрі опери та балету УРСР імені Тараса Шевченка. З 1958 року балет «Лісова пісня» виконується у постановці балетмейстера В. Вронського[20]. Харківським театром «P.S.» було випущено виставу «Монологи. Вечір Слова», поетична вистава за поезіями Лесі Українки (режисер С. В. Пасічник). Харківським театром імені Тараса Шевченка було випущено виставу «Адвокат Мартіан» (режисер С. В. Пасічник)
Радіовистава за фантастичною драмою «Осіння казка». Постановка Сергія Проскурні, музика Юрія Шевченка
Балет «Лісова пісня»
Балет «Лісова пісня» 2
Документальні фільми, присвячені життю, творчості Лесі Українки
«Іду до тебе» – фільм, присвячений 100-річчю з дня народження Лесі Українки (1972)
Документальний фільм Леся Українка
Історична правда з Вахтангом Кіпіані: Не така як всі
Історія кохання Лесі Українки до Сергія Мержинського / ГРА ДОЛІ
Поетичне та політичне життя Лесі Українки | Велич особистості
Леся Українка: 10 вражаючих фактів
Леся Українка. Українська література в іменах
Леся Українка як культурна героїня ХХІ століття
Леся Українка: цікаві факти (дитинство, життя, біографія)
Леся Українка – “Геній тендітної незламності”
Ірина Плешкова. Дитинство геніїв – Леся Українка
ФОТОГАЛЕРЕЯ ЛЕСІ УКРАЇНКИ
ФОТОГРАФІЇ ЛЕСІ УКРАЇНКИ
Вірші про Лесю Українку
Поет і публіцист Микола ЦИВІРКА
Лесина зірка
Дива вона чекала, шукала…
Сфінкс очі відводив ніяково
до піраміди… Й от що цікаво:
зірка її яв чи тільки слово?
…Ось дядько Лев палець до вуст притис,
очима й кивком голови кличе.
Диво! Немов засяяв нічний ліс.
Змія-цариця зібрала віче.
В її короні… Бути не може!..
Зірка! Та сама! Лесина зірка!
Руку лиш простягни… Та не гоже
корону псувати – буде дірка!
Лев ніби питає: що ж ви, пані?
Недузі край покладіть й недолі!..
…Зірка в небо пішла на світанні.
Надію лишила в руці кволій…
24 лютого 2017 року, м. Київ.
Поет Костянтин Мордатенко
«купалась в ньому, як в йордáні,
за ним ішла напропадúме;
кому любов свою віддати?
мені б дитинку народити»;
«і снила, й мáрила уперто,
здолавши стид, відкрилась нáвстіж,
це я освідчилася пéрша
йому листом, а він злякався»;
в кімнаті пáхнуло любистком,
ішло тепло від повних пазух,
і майже сльози не лилúся,
і тільки схлúпнули по разу;
одна за óдною пантрýють,
рвучú минуле на кавалки,
удвох, тримáючись за руки,
Царівни душу виливали…
24.02.2017
Бібліотеки, що носять ім’я Лесі Українки