Тетяна АСАДЧЕВА
3 листопада 1941 року о 14.30 у Києві серією вибухів було підірвано головний храм Києво-Печерської Лаври, що слугував усипальницею для київських князів. Від однієї з найвеличніших українських святинь залишилися лише фрагмент східної стіни, вівтар і два стовпи, а унікальні фрески, старовинні мозаїки та поховання видатних історичних постатей нашої історії залишилися назавжди втраченими.
СПОРУДЖЕННЯ СВЯТИНІ СУПРОВОДЖУВАЛОСЯ ДИВАМИ
Велика Лаврська церква була збудована у 1073-1078 роках стараннями Феодосія Печерського, коштами київських князів Ізяслава та Святослава Ярославичів. Таким чином, вона була старшою майже на сто років від величного Нотр-Даму.
У «Патерику Печерському» згадується, що закладання церкви супроводжувалося багатьма знаменнями.
Урочисте закладання собору відбулося в 1073 році в присутності преподобного Феодосія з усіма печерськими ченцями. Князь Святослав не тільки подарував землю під церкву та 1000 гривень золотом, а й власноруч копав рів під фундаменти.
У липні 1077 року будівельні роботи у храмі були завершені. Але роботи щодо його опорядження, забудови хрещальні-каплиці, внутрішнього оформлення тривали. Освячення Великої лаврської церкви відбулося у 1089 році і було присвячене дню Успіння Пресвятої Богородиці.
Унікальність цієї святині полягала у тому, що це була перша кам’яна споруда на території монастиря. До її спорудження ченці проводили богослужіння у дерев’яній церкві на честь Успіння Божої Матері, що знаходилась над печерами.
УСПЕНСЬКИЙ СОБОР – ЕТАЛОН ДЛЯ ПОДАЛЬШОГО БУДІВНИЦТВА ХРАМІВ ТА ЦЕРКОВ
Протягом багатьох століть він був однією з найбільш шанованих святинь Православної Церкви.
За своїм архітектурним образом Успенський собор відносився до хрестовокупольних культових будівель.
Історики архітектури стверджують, що в образі Успенського собору Києво-Печерського монастиря склався новий тип храму. Невеликі його розміри, суворі архітектурні форми, швидке зростання авторитету Києво-Печерського монастиря призвели до того, що він став зразком для побудови аналогічних культових споруд у багатьох містах Київської Русі.
За свідченнями літопису, князь Володимир Мономах за зразком Успенського собору побудував храм у Ростові, його син Георгій – у Суздалі. Вважається, що у Києві цей архітектурний тип надихнув зодчих при будівництві головної церкви Михайлівського Золотоверхого монастиря.
У БАРОКОВИХ ШАТАХ
У 1722-1729 роках Успенський собор був перебудований у формах бароко та одержав нове вишукане оздоблення.
Особливу увагу було приділено декоруванню інтер’єру собору. У цей період стіни храму були обтиньковані та розписані.
Розписи виконувались художниками лаврської іконописної майстерні. Окрасою Успенського собору став новий п’ятиярусний іконостас з мармуровими перегородками.
У такому вигляді святиня проіснувала майже до листопада 1941 року.
УСИПАЛЬНИЦЯ ВИЗНАЧНИХ ІСТОРИЧНИХ ПОСТАТЕЙ
У XVI ст. в Україні з’являється традиція прикрашати надгробки скульптурними портретами. Замовниками були представники вищої духовної та світської влади. Серед найбільш відомих діячів, що знайшли вічний спокій у стінах Успенського храму, були надгробки князю Костянтину Острозькому (1579 р.), фельдмаршалу Петру Рум’янцеву-Задунайському (1805 р.) та відомому політичному і військовому діячу Костянтину Іпсиланті (1930 р.). Після підриву собору усі поховання були втрачені.
Минулого року до дня Незалежності України відкрили відновлений пам’ятник, присвячений князеві Костянтину Острозькому. Монумент повернули на те історичне місце, де він знаходився із самого початку.
ЖАХЛИВИЙ ЗЛОЧИН БЕЗ ПОКАРАННЯ
За свою тисячолітню історію сакральна пам’ятка пережила чимало лихоліть. У часи, коли боротьба із релігією була частиною державної ідеології, собор і монастир було закрито, а його незліченні скарби були вилучені. Навіть у буремні 30-ті, коли більшовики знищили у Києві десятки унікальних храмів та церков, Успенський собор залишився неушкодженим.
Чорні дні для вікової святині настали під час німецької окупації восени 1941 року. Спочатку святиня була пограбована, чимало матеріальних та художніх цінностей були вивезені, в тому числі, срібні Царські брами, 120 срібних риз, коштовні оправи, що прикрашали вівтар і жертовник, три срібні гробниці та декілька Євангелій в оправах. Лише незначну частину з цих унікальних творів мистецтва вдалося повернути у 1948 році до музею Лаври.
3 листопада 1941 року за дві години після того, як святиню відвідав словацький президент Йозеф Тісо, у соборі пролунав незначний вибух. За спогадами очевидців, з будівлі вибігли троє невстановлених осіб, один з яких – в однострої червоноармійця. Один з вартових поліціянтів помітив утікачів та застрелив усіх.
За кілька хвилин Успенський собор, знищений грандіозним вибухом, злетів у повітря. Впродовж кількох днів на території Лаври вирувала жахлива пожежа. Очевидці цієї жахливої події згадували, що цегла від собору летіла вище Великої лаврської дзвіниці.
У радянський час пропаганда звинувачувала у цьому злочині німецьких військових, які таким чином прагнули приховати пограбування святині, однак німці, як і більшість світової спільноти, були переконані, що організаторами та виконавцями одного з найбільших актів вандалізму стали комуністи.
Архітектор Анатолій Антонюк, який свого часу займався відновленням святині наприкінці 90-х, згадував:
«Кожного разу, коли мені розповідають, що це зробили німці, то я як інженер і колишній сапер відповідаю, що це повна нісенітниця. Тому що німці не такі ідіоти, щоб ховати вибухівку під землю, у той час як вони могли підірвати в десять разів менше тротилу, підклавши її під кожну стіну, – пілони б впали, і все завалилося б усередину. Насправді вибухівку ховали в підземній частині. Тож висновки робіть самі».
Дискусія про те, хто саме підірвав тисячолітній храм під час Другої світової, не припиняється досі.
Після вибуху дивом уцілів лише боковий вівтар Іоанна Богослова. За словами Анатолія Антонюка, збережена частина також була сильно пошкоджена, але переважну більшість комуністичних діячів того часу це мало хвилювало – руїни собору просто підперли штирями.
ВІДРОДЖЕННЯ СВЯТИНІ
Вперше про відновлення храму заговорили лише у 1980-х. Головним аргументом слугувало те, що Успенський собор є центральною домінантою серед споруд Києво-Печерської лаври. Тож втрата головного храму фактично зруйнувала весь архітектурний ансамбль цієї святині.
Хоча на той час знайшлося чимало противників, які виступали проти відновлення святині. Люди, які застали собор вже у зруйнованому вигляді, вважали, що це історичний пам’ятник, який слід залишити у вигляді автентичних руїн.
Також знаходилися і ті, хто стверджував, що відбудова храму може негативно вплинути на весь комплекс Києво-Печерської лаври та завдати значної шкоди іншим спорудам Печерського монастиря.
Проте знайшлося чимало прихильників відновлення споруди. За свідченням Анатолія Антонюка, у період відновлення храму знайшлося чимало киян старшого віку, які пам’ятали святиню до війни. Їхні спогади та свідчення мали неабияке значення для подальшої відбудови пам’ятки.
Відновлений за два роки храм доповнив та завершив ансамбль Соборної площі. Своєю могутньою структурою він відновив втрачену рівновагу споруд архітектурного комплексу верхньої території Києво-Печерської лаври. Однак унікальні інтер’єри, вікові цінності та артефакти, пов’язані з українською історією, залишилися втраченими назавжди.
Детальніше за посиланням: https://vechirniy.kyiv.ua/news/73780/
Шановні користувачі!
Пропонуємо вам джерело із зазначеної тематики, що знаходиться в електронному каталозі Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки:
Статті: