Впродовж 10-15 травня в Україні тривала інформаційна кампанія з нагоди Дня Європи, який цьогоріч припав на 15 травня.
Публічна бібліотека ім. Лесі Українки долучилася до цієї події. Протягом тижня ми вели рубрику “Парад цитат. Нашого цвіту – по всьому світу”, у якій опубліковували місткі й важливі з нашого погляду висловлювання знаних в Європі письмеників, діячів науки та культури.
Для дописів ми обрали цитати Юрія Шевельова, Олени Теліги, Юрія Липи. З поміж усіх акцентуємо на висловлюванні жінки, яка у літературі та культурі є цілим феноменом. Творча діяльність Емми Андієвської глибоко припадає до душі усім її поціновувачам. Українська художниця та письменниця виїхала з рідного Донбасу до Німеччини в роки Другої світової війни після того, як її батька — відомого українського хіміка-винахідника Івана Андієвського — застрелили енкаведисти. Живучи поза батьківщиною, Емма Андієвська завжди залишалася в українському контексті: Український вільний університет у Німеччині, Нью-Йоркська поетична група у США та інші. Україні, яку колись змушена була покинути, вона присвячує усю свою творчість.
Знакові події, якими сповнене життя Емми Андієвської, не лише ламали її, а й формували. Її ніколи не цікавили нагороди та регалії. Шевченківська премія з літератури, яку мисткиня отримала 2018 року, лежить у футлярі, захована серед стосів книжок та мистецьких каталогів. Історія Емми Андієвської — яскраві клаптики спогадів. Разом із тисячами картин та поезій, її історія — найцінніше, що у неї є.
Сильна Емма виборола у провидіння право створити свою історію. А тому вона чітко знає, що на таке здатен кожен: “Я повністю беру людину такою, як вона є. І вона тоді так відкривається, а кожна людина має такі скарби в собі, про які вона не знала. Я часто кажу: «Слухайте, у вас є далеко більше».