Воля нашого народу мусить бути здійснена.
Михайло Грушевський
15-07-2020 Декларація про державний суверенітет України – один з чималого масиву документів, що відображають знакові події початку 90-х років ХХ століття.
У кінці ХХ століття в соціально-політичному житті України (тоді ще – УРСР) відбувалися радикальні зміни: з однієї сторони, роки горбачовської перебудови продемонстрували нездатність влади вирішити нагальні питання економічного розвитку країни, повноцінно та якісно забезпечити реалізацію назрілої системної модернізації радянського суспільства, з іншої сторони – «сприяли» появі й активному розвитку низки груп, об`єднань та організацій, які виникли без формальної згоди партійних і державних органів, не мали офіційної реєстрації.
Найактивнішою та суспільно важливою частиною спектра неформального руху в республіці були суспільно-політичні, культурно-історичні та екологічні громадські формування. За ступенем впливу в суспільстві, чисельністю рядів, масштабами та інтенсивністю діяльності у цей період помітно виділялися Товариство української мови імені Т. Г. Шевченка, історико-просвітнє товариство «Меморіал», екологічне громадське об`єднання «Зелений світ».
Участь у роботі неформальних організацій стала для багатьох першим кроком до активної громадської діяльності. Фактично «неформали» створили масову соціальну базу й широке підґрунтя для розвитку потужного національно-демократичного руху. Важливу роль в цьому відіграв Народний Рух України.
Помітні прориви в політичному житті різко контрастували з проблемами в економічній сфері, що викликали народне невдоволення. Липневий шахтарський страйк 1989 р. проявив це невдоволення, поклав початок процесові самоорганізації неформальних робітничих структур, стимулював появу на політичній арені нового потужного фактора – організованого незалежного робітничого руху. Нова хвиля робітничого страйку, що стала важливим чинником радикалізації ситуації в республіці, прокотилася Україною влітку наступного, 1990 р. Все це прискорювало зародження багатопартійності та формування опозиції, змушувало владу йти на суттєві поступки демократичним силам, «підштовхувало» УРСР робити перші кроки до незалежності.
15 травня 1990 року вперше в історії УРСР Верховна Рада почала працювати як постійно діючий парламент. Уже 23 травня було прийнято постанову, згідно з якою до порядку денного включено питання: Декларація про суверенітет Української РСР.
29 травня, після обговорення доповіді Голови Ради Міністрів УРСР В. А. Масола, Верховна Рада приймає постанову «Про політичне, соціально-економічне та екологічне становище України», в якій констатується, що «соціально-економічне становище в республіці є кризовим, екологія більшості регіонів – у загрозливому стані, а то і взагалі катастрофічна».
Шлях виходу з кризи – діяльність в умовах політичної і економічної самостійності республіки.
Так, 29 -го травня стало зрозумілим – Декларації бути!
9 липня 270 голосами «за» Верховна Рада ухвалює рішення: «прийняти проєкт декларації про суверенітет Української РСР за основу, передати в комісію для доопрацювання з урахуванням зауважень і пропозицій, висловлених народними депутатами Української РСР, і внести на сесію для постатейного голосування».
16 липня голосами 355 депутатів Верховна Рада Української РСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України.
Важливий крок до незалежності було зроблено: Декларацією проголошено верховенство Конституції та законів республіки на території УРСР, виключне право народу України на володіння, користування і розпорядження національним багатством України, визнання всього економічного і науково-технічного потенціалу, створеного на території України, власністю її народу. Україна мала стати в майбутньому постійно нейтральною державою і дотримуватися трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї. Принципи, проголошені в ній, мали лягти в основу нового союзного договору.
Історичне значення Декларації полягає в тому, що вона визначила основні напрямки внутрішньої й зовнішньої політики, економічного розвитку й державного будівництва нашої країни. Цей документ став правовим фундаментом для Конституції, законів України, а також для визначення позиції республіки при укладенні міжнародних угод.
В основі Декларації лежать демократичні традиції українського народу, які розвивалися протягом століть.
Оскільки Декларація про державний суверенітет не мала статусу конституційного акта, вона залишилася планом на майбутнє.
Дата прийняття Декларації про державний суверенітет України була оголошена Днем незалежності України. Однак згодом святкування перенесли на 24 серпня, адже саме в цей день 1991 року Верховна Рада прийняла Акт проголошення незалежності України й остаточно вивела державу зі складу СРСР.
Декларація про державний суверенітет України : історія прийняття, документи, свідчення / Асоціація народних депутатів України. – Житомир : Рута, 2010. – 865 с.
До книги включені усі документи, що стосуються процесу прийняття Декларації – законопроєкти, пропозиції, повні стенограми їх обговорення і постатейного прийняття, поіменні голосування, а також аналітичні статті та особисті спогади народних депутатів Української РСР ХІІ скликання Верховної Ради УРСР (І скликання Верховної Ради України).