ТЕТЯНА АСАДЧЕВА

Кловський палац — пам’ятка архітектури національного значення. Вона була збудована у середині XVIII століття на території Кловського монастиря, що згадується у стародавніх літописах.

Історія Кловського палацу розпочалася ще у 1752 році, коли Києво-Печерська лавра уклала угоду з відомим тогочасним архітектором Петром Нейоловим для спорудження низки будівель у різних частинах міста. В угоді йшлося й про проєкт цегляного двоповерхового палацу на Клові.

На думку краєзнавців, грандіозному будівництву передували події 8-річної давнини, коли у 1744 році до Києва з офіційним візитом прибула імператриця Єлизавета Петрівна зі своїм таємним чоловіком Олексієм Розумовським.

Кловський палац

Приїзд таких високоповажних гостей був досить неочікуваним, оскільки на той час в Києві не було жодного палацу для розміщення перших осіб держави. Тож Єлизавета та її придворна свита розмістилися в Будинку митрополита на території Києво-Печерської лаври.

Звичайно, таку світську аристократичну тусовку важко було уявити в приміщеннях монастиря, тож імператриця захотіла мати власну резиденцію у Києві.

Так розпочалося будівництво Царського (Маріїнського) палацу, але водночас Києво-Печерська лавра замовила будівництво іншого палацу для розміщення високопосадовців.

Будівництво обох палаців в Києві відбувалося одночасно. А між ними проклали спеціальну липову алею, яка поєднала обидві місцевості. Під керівництвом Петра Нейолова був збудований перший поверх будівлі. Далі будівництвом керував відомий зодчий Степан Ковнір, який і надав споруді вигляду бароко.

Щоправда, відомий історик Микола Закревський у своїй роботі «Літопис і опис міста Києва» вказує автором проєкту палацу німецького зодчого Йогана Шеделя.

Цю версію також підтверджує у своєму путівнику «Київ» Костянтин Шероцький, хоча більшість сучасних дослідників схиляються більше до авторства Петра Нейолова.

«Кловський палац був збудований у 1744 році в стилі Людовіка XIV (рококо) у два поверхи з округлими виступами, дугоподібними фронтонами, витонченими накладними планками та перекриттями. До 1978 року він належав Лаврі. Згодом споруду відібрали у власність держави, яка передала його у 1811 році для потреб гімназії. У 1857 році палац згорів, втративши оздоблення інтер’єрів. Згодом він був відбудований вже у спрощених формах…» — пише Костянтин Шероцький.

На думку дослідника, будівля неодноразово змінювала свій зовнішній вигляд та внутрішнє наповнення.

За час існування у Кловському палаці працювали різні установи. Спершу — друкарня Києво-Печерської лаври, потім — військовий шпиталь, протягом 1811-1856 років — перша чоловіча гімназія.

У 1856 році в ньому розмістилося Перше жіноче єпархіальне училище. Наприкінці ХІХ-початку XX століття при відновленні палацу надбудували один поверх, змінивши повністю внутрішнє планування приміщень.

Під час буремних подій 1917-1920 років будівля була істотно пошкоджена. Вже у радянський час пам’ятку відновили для потреб Інституту силікатної промисловості.

Згодом тут працювали музей Великої Вітчизняної війни, а до 2003 року — музей історії Києва.

На початку XXI століття історичну будівлю передали Верховному Суду України.

У 2004-2009 роках була проведена реставрація будівлі з відновленням інтер’єрів.

На жаль, оригінальні інтер’єри Кловського палацу були давно втрачені у зв’язку з тим, що в різні епохи в ньому розміщувалися різні інституції та установи. Окрім того, споруда неодноразово зазнавала істотних руйнувань через пожежі та війни, археологічні розкопки й ще багато чого іншого, що відбувалося тут впродовж майже 270 років історії.

Те, що сьогодні можна побачити в будівлі, є історичною реконструкцією палацу з урахуванням особливостей функції Палацу правосуддя, який нині розміщується в цих стінах.

За словами працівників Верховного Суду, усі меблі були створені київською меблевою фабрикою в стилі середини XVIII століття, а в оздобленні інтер’єрів були використані українські будівельні матеріали.

На другий поверх будівлі ведуть вишукані парадні сходи, які називають сходи Чесноти, що охороняють мармурові скульптури-символи, пов’язані з правосуддям.

Парадну стелю другого поверху прикрашає традиційна ліпнина, а також зображення Віри, Надії та Милосердя.

Незабутнє враження справляє зала Пленумів, розрахована на 220 місць. Стіни приміщення прикрашені українською державною символікою різних часів, починаючи від правління Ярослава Мудрого і закінчуючи часами відновлення української Незалежності.

Куполоподібна стеля цієї зали оздоблена розкішною люстрою.

Також однією з найцікавіших локацій є музей Верховного Суду, де можна познайомитися з історією українського судочинства та його відомими постатями, а також побачити судівські мантії різних років.