ТЕТЯНА АСАДЧЕВА

«Весна в Києві починалася з розливу Дніпра. Тільки-но вийдеш із міста на Володимирську гірку, і тут-таки перед очима розкривалося голубувате море. Але, крім розливу Дніпра, у Києві починався й інший розлив — сонячного сяйва, свіжості, теплого і запашного вітру», — писав про наше місто Костянтин Паустовський.

Впродовж багатьох століть повені в Києві не були рідкістю. З приходом весни Дніпро наповнювався водою, а рівень річки подекуди міг підійматися на декілька метрів, що призводило до підтоплення вулиць та будівель, які розташовувалися у низовині, завдаючи руйнівної шкоди мешканцям міста, їхньому житлу та майну.

Лише впродовж останніх двох століть найбільш відомі паводки на Дніпрі були зафіксовані у 1845, 1877, 1895, 1908, 1931, 1970 і 1979 роках.

Частково приборкати весняну водну стихію вдалося лише у другій половині минулого століття після будівництва Київської ГЕС. Однак перша хвиля цьогорічного водопілля знову змусила нагадати про цю проблему.

КИЇВСЬКІ ПОТОПИ ВІД КНЯЖОЇ ДОБИ ДО ХІХ СТОЛІТТЯ

Перші документальні свідчення про київські водопілля датуються ще серединою Х століття. Зазвичай згадка про це, як і про інші стихійні лиха та природні катастрофи того часу, міститься у монастирських літописах.

Найбільш ранньою згадкою про київські паводки є 945 рік: коли древлянські посли прибули з візитом до княгині Ольги, то побачили повністю залитий водою Поділ.

Протягом століть під час весняних паводків Дніпро неодноразово приносив біди мешканцям нижнього Києва. Час від часу весняні водопілля призводили не лише до затоплення місцевості, але й до руйнації міської забудови, яка на той час була переважно дерев’яною.

Монастирські літописи свідчать про жахливу весняну повінь, датовану 1128 роком: «Була вода велика, потопила людей і жита, і будинки позносило».

Археологічні дослідження та розкопки Подолу довели, що з X по XX століття рівень денної поверхні змінився на дев’ять метрів, що зумовлено частими підйомами рівня води у Дніпрі.

Також було виявлено, що рівень поверхні давньоруських часів і періоду середньовіччя опинився поглинений товстим шаром наносного піску.

За свідченням деяких джерел, значні повені у Києві відбувалися приблизно раз на 3-4 роки залежно від кліматичних умов. Іноді повені були настільки сильними, що кияни були змушені переселятися на Київські гори.

У XVIII столітті, окрім Подолу, від весняних паводків часто страждало населення київських слобідок. Один із масштабних потоків тих часів стався у 1789 році. Також у міській хроніці згадується про великі повені 1808 року, коли лише на Подолі будо затоплено близько 180 будинків. Незначні підтоплення різних районів міста були зафіксовані також і у 1825, 1826 роках.

ПОВІНЬ 1845 ТА БЛАГОДІЙНИК ФУНДУКЛЕЙ

За свідченням документальних джерел, справжньою катастрофою для нашого міста стала повінь саме 1845 року, коли рівень води в Дніпрі піднявся аж до 8 метрів.

Внаслідок розливу Дніпра під водою опинилися понад півтисячі будинків на Подолі та ще кількасот на слобідках.

На той момент містом керував київський цивільний губернатор Іван Фундуклей — відомий не лише своїми статками, але й благодійною діяльністю. Відомо, що після повені 1845 року він організував систему допомоги постраждалим родинам, які також мали змогу на першочергове одержання позики на відновлення помешкань у Контрактовому будинку на Подолі.

Також відомо, що Іван Фундуклей власним коштом утримував декілька великих родин, які втратили житло. Також громадський діяч активно сприяв розбудові нового району Києва — Лук’янівки, куди згодом переселялися родини киян, що втратили житло.

КИЇВСЬКА ВЕНЕЦІЯ НА СВІТЛИНАХ ТА У КІНО

Наступне стихійне лихо із затопленням центральної частини Подолу сталося вже у 1877 році, коли кількість води, що стрімко вийшла з дніпровських берегів, фатально збільшилася через кількадобові проливні дощі. У той час до постраждалих, крім подолян і мешканців слобідок, додалося ще й населення Труханова острова, що активно заселився мешканцями ще з середини ХІХ століття.

Весняні повені кінця ХІХ-початку XX століття часто висвітлювала тогочасна міська преса. «Поділ сильно підтопило. У такі періоди на возах з «кінською тягою» по Подолу пересуватися було складно.

У 1907 році на Подолі та в плоскій частині у воді опинилася велика кількість будинків та церков. Мешканці ж прибережних слобідок взагалі змушені були покинути свої домівки й перебратися в місто. Припинив роботу трамвай, а придатним видом транспорту на час високої води для жителів Подолу стали човни», — розповідалося на шпальтах тогочасної преси.

На світлинах того часу та старовинних листівках можна побачити, як містяни пливуть у човнах вулицями Подолу, що перетворилися на справжнісіньку Венецію.

Перша відеофіксація затоплення київських вулиць відбулася вже у 1929 році. Весняний паводок увійшов до кінострічки Михайла Кауфмана «Навесні». У ньому режисер зобразив неймовірні кадри пробудження міста, поновлення його життя, які перегукуються з ліричними картинами відродження природи.

За спогадами колег, у розпал весняної повені він спішно взяв кінокамеру, сів на пристані у човен і поплив фільмувати. До стрічки увійшли кадри з Труханового острова з його дерев’яними будинками, а також затоплені Передмостова та Микільська слобідки. Не оминув увагою режисер і киян, які вправно веслували у човні.

Весняні паводки не були для киян несподіванкою, містяни знали та готувалися до них. На Трухановому острові переважна більшість споруд була збудована на палях, тож більшості споруд вдавалося уникнути істотних руйнувань.

Однак іноді траплялися випадки, коли місцевих мешканців зі слобідок доводилося терміново відселяти в інші частини міста. Наприклад, у 1929 році міська преса сповістила про відселення близько 400 киян-остров’ян, які постраждали від повені.

РЕКОРДНА ПОВІНЬ 1931 РОКУ

Справжнім стихійним лихом для нашого міста стала повінь 1931 року, що вважається найбільшою за 339 років. Вважається, що цьому сприяла дощова осінь 1930 року та аномальна кількість снігу у зимовий період, який у півтора-два рази перевищив звичайну середньорічну норму.

Несприятливі погодні умови виявилися і навесні, що супроводжувалася великими дощами. Однак метеорологи чомусь не звернули на це достатньої уваги, прогнозуючи помірний паводок. Вперше в історії помилка у прогнозі рівня води виявилася значною та склала майже два метри.

За спогадами очевидців тих подій, велика вода повністю затопила будинки на Трухановому острові та слобідках, увірвалася на вулиці Подолу. Лавина завширшки майже 15 метрів зносила все на своєму шляху, а киян доводилося терміново знімати з дахів будівель. Кульмінацією великої повені став кінець квітня, коли внаслідок стрімкої води прорвало залізничний насип, а Рибальський півострів перетворився на справжній острів.

Річищем Дніпра зі швидкістю до 25 км/год пливли відірвані від причалів баржі й дебаркадери, течія несла дерева, плоти й навіть цілі будівлі. Все це загрожувало руйнуванням мостів, дамб і гребель. Хоча на мостах встановили прожектори й на допомогу прийшли кілька потужних пароплавів, Русанівський та Наводницький мости отримали деякі пошкодження.

Повінь 1931 року стала рекордною за висотою рівня води у Києві — 853 см. Збитки від неї були колосальними і склали близько 8 мільйонів карбованців. Усього було пошкоджено понад 300 будинків. А декілька підприємств — шкірзавод, завод «Керамік», помпові станції, а також декілька хлібозаводів — створили загрозу продовольчій безпеці міста.

КИЇВСЬКА ГЕС ТА ПОВІНЬ НА ЛІВОБЕРЕЖЖІ

Після тих трагічних подій набережні правобережної частини Києва були укріплені спеціальними конструкціями, однак загроза нових повеней нікуди не зникла.

У 1960-х, коли лівобережна частина Києва значно розширилася, інженери запропонували підняти рівень ґрунту.

Справжнім експериментальним дивом того часу стало будівництво житлового масиву Русанівка, яку «намили» на додаткові 3-5 метрів за допомогою піску з каналу.

Будівництво Київської ГЕС та поява Київського моря на півночі від столиці сприяли зниженню кількості повеней, від яких час від часу потерпало наше місто. Однак час від часу повені все ж траплялися.

Значною для лівобережної частини Києва стала також повінь навесні 1970 року. Тоді рівень води у Дніпрі піднявся на 7 метрів щодо нульової позначки. Вода підійшла майже впритул до Лівобережжя. Частково підтоплені були Русанівка та Березняки, а Труханів острів та Гідропарк опинилися під водою.

На архівних світлинах того часу можна побачити, що вода стояла навіть у підземному переході під станцією метро «Гідропарк», поїзди курсували повз станцію без зупинки.

На думку експертів, якби не Київське водосховище, то рівень води був би ще вищим.

***

Нагадаємо, що цього року внаслідок весняного водопілля відбулося часткове затоплення деяких районів столиці, серед яких: заплави, прирічкові території у міській і приміській зонах, в місцях відпочинку Гідропарка, Труханового острова, парку «Муромець», Оболоні та інших.

У ДСНС попередили мешканців столиці про те, що водопілля не несе загрози житловим масивам, але підтопить зони відпочинку та дачі.

Детальніше за посиланням: https://vechirniy.kyiv.ua/news/80879/

Шановні користувачі!

Пропонуємо вам джерела із зазначеної тематики, що знаходяться в електронному каталозі Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки:

Вишневський, В. І. Водойми Києва / В. І. Вишневський. – Київ : Ніка-Центр, 2021. – 280 с. : іл., карти

Вишневський, В. І. Малі річки Києва / В. І. Вишневський. – Київ : Інтерпрес ЛТД, 2013. – 83 с. : іл.

Статті

Вишневський, В. Велика вода-2023 : спостереження. Тривалий маловодний період в Україні, ймовірно, закінчився / Віктор Вишневський // Урядовий кур’єр. – 2023. – 22 квітня (№ 81). – С. 4 : фото.

Вишневський, В. Дніпро – наш рубіж і Рубікон : головній водній артерії України судилося відіграти незвичну роль: стати учасником, чинником і жертвою російсько-української війни / Віктор Вишневський, Сергій Шевчук // Урядовий кур’єр. – 2022. – 5 липня (№ 145). – С. 5 : фото.

Вишневський, В. Загадкова Почайна : куди ти ділась, билинна річечко? / Віктор Вишневський // Урядовий кур’єр. – 2011. – 13 лип. (№ 125). – С. 29 : мал.

Кальницкий, М. Вода в Днепре поднялась до отметки выше 10 метров. Этого было достаточно, чтобы на Набережно-Крещатицкой накрыть с головой пешехода среднего роста : 90 лет назад небывалый разгул стихии чуть не оставил Киев без электричества / Михаил Кальницкий // Факты и комментарии. – 2021. – 27 мая-2 июня (№ 21). – С. 28 : фото.

Ніколайчук, І. “Річок, які мають назву, в Києві близько 50, без назви – понад 100” : [інтерв’ю] / Ірина Ніколайчук // Урядовий кур’єр. – 2014. – 14 черв. (№ 106). – С. 17 : фото.