До 190-ї річниці виходу роману «Червоне і чорне» Стендаля.
Один з найвидатніших французьких письменників XIX століття Стендаль (1783-1842, справжнє ім’я – Марі Анрі Бейль) за життя не користувався ні визнанням у критики, ні успіхом у читачів. Долею Стендаля була посмертна слава. Після того, як у 1850-ті роки побачило світ повне видання його творів, Стендаль увійшов до французької літератури як один із найвизначніших її представників.
Стендаль відкрив новий період не лише у французькій, а й в усій західноєвропейській літературі – період класичного реалізму.
Після смерті письменника критики створили навколо його імені «змову мовчання». Перший заговорив про Стендаля та змусив звернути увагу на його творчість Оноре де Бальзак. Саме він назвав Стендаля чудовим художником, зрозуміти якого можуть тільки найбільш піднесені уми суспільства.
Творчість Стендаля належить до першого етапу в розвитку французького реалізму. Письменник вніс у літературу бойовий дух і героїчні традиції нещодавньої революції. Через усі його твори проходить думка про важливість історичних зрушень, які неминуче відбиваються в мистецтві.
Прозу Стендаля вирізняє глибокий психологізм. Мало кому з письменників удалося так розкрити перед читачем думки й найменші порухи душі своїх героїв. Тонкий психологізм Стендаля гармонійно поєднується в його творах із ґрунтовним аналізом соціальних і політичних проблем тогочасного суспільства. Усе це є неоціненним внеском Стендаля у скарбницю прози ХІХ століття.
Усього Стендаль написав п’ять романів, два з яких – «Червоне і чорне» і «Пармський монастир» – визнані шедеври французької прози.
Українською мовою роман Стендаля «Червоне і чорне» переклали Єлизавета Старинкевич і Дмитро Паламарчук.
Роман «Червоне і чорне» – один з найкращих творів письменника, правдива розповідь про французьке суспільство доби Реставрації.
Епіграфом до свого роману Стендаль узяв слова революціонера Дантона: «Правда, сувора правда!»
Безпосереднім джерелом роману був процес над Антуаном Берте, про який письменник прочитав у кримінальній хроніці Гренобля. Молодий учитель, син звичайного коваля, стріляв із ревнощів у матір своїх вихованців і намагався покінчити життя самогубством. Берте засудили до страти.
Та в романі Стендаля кримінальна історія переросла у справжню хроніку його часу, доби Реставрації між двома революціями – Великою французькою та Липневою 1830 р. Такий підзаголовок і дав письменник «Червоному і чорному» – «хроніка ХІХ століття».
Головний герой роману, юний Жульєн Сорель – походить із простої родини. Його кумиром є Наполеон Бонапарт, який за допомогою шпаги й таланту здобув собі велич і славу. Але Жульєн Сорель живе в часи, коли талановиту енергійну молодь низького походження суспільство сприймає вороже. Він приречений на самотність у середовищі, яке ніколи не визнає права на кар’єру, родину, гідне життя для того, хто для нього чужий.
Головний герой роману Стендаля «Червоне і чорне» не просто прагне «вийти в люди». Жульєн Сорель прагне визнання свого інтелекту та здібностей, мріє посісти в суспільстві одне з найвищих місць. Але він – «плебей», і тому, незважаючи на його природні таланти, всі перспективи для нього закриті. Саме цим зумовлений потенційний протест у душі та вчинках Жульєна, його бажання кинути виклик долі.
Показуючи коротке, проте сповнене драматичних подій і бурхливих пристрастей життя свого героя, Стендаль одночасно змальовує в «Червоному і чорному» різні соціальні прошарки французького суспільства доби Реставрації: буржуазію, духовенство, дворянство. Події роману відбуваються у провінції – у Вер’єрі та Безансоні, а також у столиці Франції – Парижі.
Усі події, учасником яких стає Жульєн, юнак сприймає як війну, середовище, у якому існує, – як вороже, а будь-який свій успіх – як виграну битву. Та перемоги Жульєн має здобувати не на полі бою, а в хитро сплетених інтригах. Тут він може досягти успіху, висловлюючи лише думки, які йому самому здаються фальшивими. Жульєн Сорель убачає свій «обов’язок» у свідомому лицемірстві, тобто в тому, щоб поводитися за законами суспільства, де панують безликість, крутійство та запроданство, стримуючи своє презирство до нього.
Зіткнення із суспільством завершується загибеллю героя, проте його моральною перемогою. На судовому процесі Жульєн Сорель, зриваючи маски лицемірної благопристойності зі своїх суддів, кидає їм в обличчя правду: його провина не в тому, що він стріляв у пані де Реналь, а в тому, що він насмілився обуритися соціальною несправедливістю і повстати проти своєї жалюгідної долі.
Трагедія героя роману «Червоне і чорне» – у фатальній невідповідності зусиль, що їх він доклав для втілення своїх честолюбних планів, тому ганебному фальшивому світові, який він так прагнув перемогти.
Вплив творчості Стендаля на подальший розвиток літератури широкий і різноплановий. Причина його світової слави полягає в тому, що Стендаль із надзвичайною проникливістю розкрив провідні риси своєї доби, протиріччя, що роздирали її, сили, які в ній боролися, психологію складного й неспокійного XIX століття, усі ті особливості взаємовідносин людини і суспільства, які були характерні не лише для Франції.
Із глибокою правдивістю, яка робить його одним з видатних реалістів, Стендаль показав рух своєї епохи, що звільнялася від пут феодалізму та пробивалася до демократичних ідеалів.
Деякі факти.
Стендаль – назва німецького міста, у якому народився відомий німецький мистецтвознавець XVIII століття Йоганн Вінкельман, духовний син доби Просвітництва.
Попри те, що у зверненні до читачів Стендаль пише, що цей роман написаний у 1827 році, це не відповідає дійсності. У романі згадуються події 1829 року і першої половини 1830 років.
Багато сцен написано під власним враженням – наприклад, цвяхова фабрика. Деякі любовні сцени – власний досвід письменника.
До кожного розділу роману «Червоне і чорне» є епіграф. Проте більшість із них підписані фальшивими іменами (окрім Шекспіра, Байрона та деяких стародавніх поетів). Усе інше придумав сам Стендаль. Епіграфи визначають характер розділу, його проблематику.
Достеменно невідомо чому письменник обрав саме таку назву роману. Сам Стендаль не залишив пояснень щодо символіки назви свого роману – «Червоне і чорне». Її намагаються збагнути вже кілька поколінь літературознавців.
Стендаль напророкував собі, що читати його твори почнуть наприкінці XIX ст., а відомим письменником він стане в 1935 р. Це пророцтво збулося напрочуд точно: справді, Стендаля «відкрили» в останній третині XIX ст., а всесвітньо відомим письменником, класиком французької і світової літератур він став уже в XX ст.
Були зроблені чотири екранізації роману: французька (1954); радянська (1976); англійська (у формі мінісеріалу) (1993); американська (артхаус) (1999).