Про Тараса Шевченка – поета, художника, людину – написано не одну сотню книжок, не одну тисячу наукових розвідок і публіцистичних статей. Досі побутує міф про те, що творчість Шевченка проста й зрозуміла для кожного. Таке твердження ставив під сумнів ще Борис Грінченко у своїй книзі «Перед широким світом» (1907). Освічені сучасники Тараса Григоровича розуміли його політичні ескапади й філософські рефлексії. У наш час для адекватного розуміння творів Шевченка потрібно знати його життя, його час, оточення, стан України і світу. У цій добірці – книги, що розкривають усі аспекти життєвого і творчого шляху Т.Г. Шевченка, розповідають про вшанування його пам’яті.
Згадай мене, брате! Тарас Шевченко в контексті свого часу / авт.-упоряд. Ю. Іванченко. – Київ: Парлам. вид-во, 2018. – 432 с.
Існує близько 200 мемуарів про Тараса Шевченка – великих, маленьких, фрагментів, у яких він постає як добросердна, чуйна, доброзичлива й толерантна людина, яка понад усе любила свій знедолений народ і високо цінувала щирість і доброзичливість у людських взаєминах. Тарас Григорович приятелював, дружив і спілкувався з багатьма сучасниками з різних верств суспільства. Здійснюючи перевірку за різними джерелами, дослідники дійшли висновку, що найправдивіші спогади про Шевченка залишив Олександр Афанасьєв-Чужбинський – письменник, перекладач, етнограф (відомий тим, що залишив цінні записки про подорожі Лівобережною Україною у 1846 році), який близько знав Тараса Григоровича, подорожував з ним. Правдиві спогади залишили також брати Лазаревські, брати Лебединцеви.
М. Костомаров, згадуючи поета, писав про те, що його «доля була однаковою з Шевченковою». Організатор Кирило-Мефодіївського братства та його ідеолог познайомився з Шевченком у травні 1846 року, вони жили поруч на Хрещатику, що сприяло їх частим зустрічам. М. Костомаров глибоко поважав Кобзаря, вважав за честь бути з ним в дружніх стосунках. Навіть запросив бути у нього на весіллі боярином, але по дорозі на весілля, на одній з поштових станцій, Т. Шевченка було заарештовано. Звістка про його відправлення на десять років у солдатчину без права писати й малювати вразила М. Костомарова, була сприйнята ним дуже болісно. Наступна зустріч друзів відбулася лише у 1858 році.
«Без Сошенка не було б Шевченка», – так говорять в Богуславі, на батьківщині художника Івана Максимовича Сошенка, де люди бережуть і шанують пам’ять про свого відомого земляка. І. Сошенко зробив усе для організації викупу Тараса з кріпацтва й визначення його майбутнього. Після викупу Сошенко забрав Шевченка до себе жити, у своєму домі познайомив Тараса Григоровича з Михайлом Чалим, який став його першим біографом. М. Чалий записав і спогади І. Сошенка. У травні 1861 року Іван Максимович провів Шевченка до місця останнього спочинку на Чернечій горі.
До книги «Згадай мене, брате! Тарас Шевченко в контексті свого часу» увійшли твори Т.Г. Шевченка з присвятами, уривок з автобіографічної повісті «Художник», листи, спогади сучасників (І. Сошенка, А. Чужбинського, П. Куліша, братів Лазаревських, Г. Честахівського та ін.). Нариси про сучасників, яким Тарас Шевченко присвятив свої твори, багатий ілюстративний матеріал видання (малярські та графічні твори Шевченка, рідкісні світлини) дають змогу краще зрозуміти той час, відчути його атмосферу.
Росовецький С. Шевченко і фольклор. – Київ : Критика, 2015. – 480 с.
Мова шевченкових творів – народна мова Середньої Наддніпрянщини, яка ввійшла в свідомість поета ще в дитячі роки через народні оповіді, народні думи й пісні, не тільки через слово, а й ритміку пісень, мелодію, через живе народне виконання, яке він чув у рідному краю. Дослідники творчості Т. Шевченка наголошували на його обізнаності з фольклорними збірниками М. Максимовича, І. Срезневського, П. Куліша. В робочих альбомах Шевченка серед малюнків, ескізів, чернеток поезій міститься багато записів народної творчості, здійснених самим Тарасом Григоровичем або іншими особами на його прохання.
Найбільше аналогій з народною піснею у Шевченковій ліриці. Достатньо лише нагадати тексти: «Нащо мені чорні брови», «Вітер з гаєм розмовляє», «Летить галка через балку», «Породила мати сина в зеленій діброві», «Ой одна я одна, як билиночка в полі», «Ой три шляхи широкії докупи зійшлися», «Зоре моя вечірняя», «Якби мені черевики», «Ой не п’ються пива й меди», «Утоптала стежечку через яр». Більше 60 поезій Т. Шевченка стали сприйматися як народні, окремі поетичні тропи з його віршів «розчинилися» у народній пісні.
Автор книги – видатний учений, письменник і викладач – багато часу і зусиль віддав вивченню творчості Т.Г. Шевченка. С. Росовецькому належать статті у «Шевченківській енциклопедії», п’єса «Шевченко під судом», книга «Шевченко. Сучасна біографія». Монографія «Шевченко і фольклор» – це комплексне, масштабне дослідження, яке подає сучасну інтерпретацію творчого доробку Т.Г. Шевченка, а саме розглядає фольклоризм шевченкових творів, досліджує вплив поета на сучасний фольклор, а також розповідає про втілення образу поета у різних жанрах усної прози.
Україна Тараса Шевченка / упоряд. Р.В. Маньковська, В.М. Мельниченко. – Харків : Фоліо, 2014. – 573 с. : іл., портр.
Всього 14,5 років прожив Тарас Григорович Шевченко в Україні, більшу частину свого життя він провів за межами батьківщини. Але любив її понад усе. Більш ніж у 100 містах і селах встиг побувати, багато місць тісно пов’язані з його життям і творчістю. Там пам’ять про Кобзаря зберігається в музеях і втілюється в цікавих пам’ятниках.
У селі Моринці Черкаської області стоїть чумацька хата-музей, яка відтворює інтер’єр часів, коли народився Шевченко. На в’їзді в колишнє село Кирилівка (нині Шевченкове), де пройшли перші дитячі роки поета, стрічає пам’ятник малому Тарасові. В селі Будище, де служив у свого пана Енгельгардта, є три тисячолітні дуби, в дуплі одного з яких, за легендою, Тарас ховав свої малюнки. Зберігся у тих місцях і старий дерев’яний вітряк. У Києві Шевченко жив з перервами з літа 1843 року до весни 1847 року. В Національному музеї Тараса Шевченка зберігаються малюнки, рукописи, фото, першодруки з автографами. У будинку-музеї Шевченка недалеко від Майдана Незалежності відтворена кімната, де жив поет, зберігаються його особисті речі. Поряд з Меморіальним будинком Шевченка на Пріорці росте 400-річний дуб, під яким любив сидіти поет. Із церкви Різдва Христового Кобзаря проводжали в останню путь, коли труну з тілом перевозили до Канева у 1861 році. У мальовничому містечку Корсунь (нині Корсунь-Шевченківський) Тарас Григорович гуляв алеями парку та робив замальовки, зараз тут височить стела з багатофігурною композицією за мотивами шевченкових творів. У Черкасах, де Шевченко жив у своїх друзів, братів Цибульських, які взяли його на поруки після арешту в 1959 році, є «Музей однієї книги», де зберігається прижиттєве видання «Кобзаря» 1860 року. В селі Березова Рудка Пирятинського району на Полтавщині Шевченко гостював у маєтку Закревських, ним були написані портрети Платона Закревського та його дружини Ганни, в яку Шевченко був закоханий. Саме Ганні Закревській присвячені вірші «Немає гірше, як в неволі», «Якби зустрілися ми знову», поема «Сліпий». Мальовнича Чернігівщина надихала Шевченка на художню творчість, збереглися малюнки, на яких зображені палац гетьмана Кирила Розумовського, види Качанівки, Чернігів. На Чернечій (нині Тарасова) горі в Каневі стоїть пам’ятник Кобзарю, який ніби дивиться на Дніпро та околиці.
Книга «Україна Тараса Шевченка» складається з 26 нарисів дослідників з усіх областей України (науковців, освітян, працівників культури, журналістів, об’єднаних Національною спілкою краєзнавців України) про місця, пов’язані з життям і творчістю Тараса Шевченка; про людей, з якими він спілкувався; про музеї та пам’ятники, присвячені Кобзареві.
Автори нарисів виконали складне і багатоаспектне завдання: дослідили перебування Шевченка в тій чи іншій області України, відображення його вражень у літературній та малярській творчості, особисті стосунки та зв’язки з місцевими жителями, згадування улюбленого поета в народній творчості, відтворення образу Т. Шевченка в творах місцевих митців, вшанування його пам’яті.
Назаренко М. Й. Поховання на могилі (Шевченко, якого знали). – Київ : ВД «Сварог», 2006. – 688 с. – (сер. «Неофіційно»).
«Міф України», який творив Шевченко, мав етнокультурне й суспільно-політичне призначення. Міфотворчість поета виростала з історії України, відтворювала настрої та дух минулих епох. У його творах Україна не та, що вже ніколи не вернеться, а та, яка ще відродиться в душі народу, який має давню й героїчну історію.
Також цікавим є й «міф України про Шевченка» – те, що розповідають про поета в народі. Яким же є міфологічний образ Шевченка, постать якого як ніяка інша репрезентує Україну. Як і Шевченку свого часу, нам не бракує постійних випробувань і поневірянь, зрад, розбитих ілюзій і болісних падінь. У своєму листі до редактора журналу «Народное чтение» Шевченко писав: «Історія мого життя становить частину історії моєї батьківщини». Існує міф про Шевченка як пророка і батька нації, про те, що у багатьох селянських родинах був «Кобзар», написаний простою мовою, але такою, яка і в наші дні звучить не менш сучасно. Міфом, а водночас і правдою є й те, що Шевченко різний і у кожного – свій.
До книги «Поховання на могилі» увійшли перекази, які доповнюють реальну біографію Шевченка, або суперечать їй, спогади старожитців, фантастичні оповіді (в тому числі – про посмертне життя Кобзаря), фольклор різних часів.
Щербина В. Євангеліє українців, або Крилаті вислови «Кобзаря». – Київ: Видавництво імені Олени Теліги, 2001. – 496 с.
Ось вже півтора століття українці послуговуються сотнями крилатих висловів, автором яких є Тарас Григорович Шевченко. В Євангелії від Іоанна сказано, що споконвіку було Слово, і те Слово було у Бога, і було те Слово Бог. Тараса Шевченка називають пророком, його твори актуальні й нині, півтора століття шевченкове Слово нагадує українцям, чиї вони діти. А «Кобзар» став народною книгою, за якою, за словами Пантелеймона Куліша, в Україні моляться більше, ніж за Псалтир’ю. «Феномен Шевченка відбиває нашу національну природу, наше світосприйняття, наше минуле і нашу надію на майбутнє. Він символізує душу українського народу, втілює його гідність, дух і пам’ять…», – писав Євген Сверстюк.
У книзі «Євангеліє українців» наведено вислови із Шевченкового «Кобзаря» і фрагменти художніх творів, листів, статей з періодичних видань, де вони були використані.