Серед учасників конкурсу «Поетична зима Миколи Сома 2023-2024» є автори, які не посіли призових місць, проте мають твори, що, безперечно, заслуговують на увагу публіки. Твори публікуються з дозволу авторів.
Турчин Валентина Олександрівна, 08161, с. Тарасівка, Київська область, Фастівський район, пр. Островського, zenkov2007@ukr.net.
У творчості я керуюся словами Майка Йогансена: «Немає у світі такої речі, про яку не можна було б розповісти цікаво». Я авторка поетичних збірок «Війна залишиться у віршах» (2022 р.) та «Зранені слова» (2023 р.). Фіналістка конкурсу «Новела по-українськи — 2018». Співавторка оповідань про Київ «Як тебе не любити», 2017, 2019, 2020 р. Мої казочки можна почитати на сторінках дитячого журналу «Пізнайко» та послухати на YouTube каналі Українського інституту книги. Лауреатка IV премії у номінації «Дитяча література» літературного конкурсу видавництва «Смолоскип». Лауреатка ІІІ премії конкурсу «Молода Коронація слова» в номінації «Проза». Дипломантка Міжнародного конкурсу імені Всеволода Нестайка (2024 р.)
МИКОЛА СОМ
есей
Микола Сом був тим, хто хто бачить в усіх речах позитив, навіть у шаленому ритмі довколишнього світу. Тільки так можна насолоджуватися життям, тільки так можна долати всі перепони, йти далі і творити. Як може жартувати «шістдесятник»? Пошепки.
Сміюсь над горем, регочу над лихом
І навіть плачу неповторним сміхом.
Микола Сом
Микола Сом писав у формі епітафій, що в перекладі з грецької означає надгробний напис. Але адресувалися ці епітафії живим — відомим літераторам, політикам, депутатам. Так був покладений початок новому жанру в літературі — епітафії. Влучному, смішному та дотепному.
Інший, жанровий різновид, який також започаткував славетний Микола Сом — придибенція. Що це таке? Фейлетон — не фейлетон, гумореска — не гумореска, вишнева усмішка — не усмішка, а саме придибенція із власного життя. Це освітлена особистим сприйняттям весела та смішна пригода. Тож, творчість Миколи Сома багата і різноманітна, і той, хто досі не віднайшов для себе його гумору, багато втратив. Але ніколи не пізно — зараз не заборонено читати його твори та насолоджуватися неповторним гумором.
Валентина Турчин
ВІН І ВОНА
Він каже, не плач, колись відболить,
Вона лиш смиренно поряд мовчить,
Він ніжно цілує її чоло,
Вона лиш вбирає його тепло,
Лишає надію і йде у ніч,
Так мало набулися віч-на-віч,
Незримо тримає його рука,
Тривога щоночі така липка.
Він знає, той біль назавжди у ній,
Молитви його тільки їй одній,
Мов вишні зриває її слова,
Важливе єдине — вона жива.
БАБУСІ
Бабцю моя, тобі там хороше і спокійно,
Я до тебе на сповідь, якось вже традиційно,
Я все така ж невдаха, хоч ти мене і вчила,
Часом лечу натхненно, часто втрачаю крила.
Я не корюся долі, хоч то буває складно,
Матиму більше часу, все опишу докладно,
Згадую всі рецепти, шкода не записала,
Щоби усе спитати, часу було замало.
Яблуні вже немає, що затіняла хату,
Чи ти змогла б без неї, хочу я зараз знати,
Образ твій біля тину, ніби стрічаєш нині,
У фартусі смугастім, з квітами на хустині,
В жмені своїй тримаєш проскуру, що із церкви,
Печиво, пиріжечок, з начинкою цукерки,
Хоч я вже не студентка,та у душі дитина,
Глибоко десь у серці між споришу стежина.
БЕРЕЖИ ЙОГО
Бережи його, Боже,
бережи,
розкажи, як він спить, що їсть,
розкажи,
де тривоги його дріботять
вогнем
і чому всі живемо
єдиним днем,
підкажи йому, Боже,
коли прорив,
і пробач все, що вдіяв
і не здійснив,
коли справді не можеш
його зігріть,
порятуй його очі від
тих жахіть,
ти ж всесильний, о Боже,
чому мовчиш,
жменю сліз на прощання
мені залиш,
Я уже не чекаю
хвалебних слів,
я уже не рахую
ночей і днів,
свої крила лишила я
між пожеж
обіцяй, що ти крила
йому знайдеш,
обіцяй хоча б щось,
знаю, що ти Бог
порятуй хоч його,
якщо не нас двох.
СВІТЛО МАМИ
Хотіла би знати, якщо можливо,
Де мама світло бере для всіх,
Крім того, чути мені важливо,
Її дзвінкий, найщиріший сміх.
Її не спинять погоди примхи,
Вона шукає у всьому суть,
Її молитви відводять лихо,
І крила щастя від них ростуть.
Напевно, чари, чи дар від Бога,
Бо я не знаю когось іще,
Хто у любов оберне тривогу,
І завжди має для сліз плече,
І може вона розділити душу,
Так щоб без остачі для нас усіх,
У Бога одвічно прохати мушу,
Щоб світло незриме її беріг.
МІЖ ТРИВОГ ТА УРОКІВ
В її волоссі сплелося пережовкле листя й сухі гілки,
Вона хотіла бути як всі, чомусь виходило навпаки,
Вона могла рухати найвищі гори й ламати мости,
Вона лишилася тут — оберігати сусідні хати.
Вона не боялася вологих підвалів і темних ночей,
Коли брала до рук ручку, не стуляла й на мить очей,
І коли про тривогу сповіщав гучний сигнал,
В укриття брала тільки зошит і свій барвистий пенал,
З її екрану дивились три десятки очей,
У ту мить не було важливіших для неї речей,
Поволі вела розмову, то був не просто урок,
Діти спиняли подих, ловили потік думок,
Шукала вайфай в кав’ярях, підвалах і між доріг,
Ні дощ не лякав, ні сльота, ні навіть лапатий сніг,
Пізнала втрати й розлуку, прощання і сльози війни,
Жила між тривог та уроків — її ж захищали сини.
СЕРПЕНЬ
Цей серпень повільно перетікає в осінь,
Впивається медом і соком з груші,
Жоржини вплітає в сланке волосся,
І погляд липкий закидає в душу,
В цім серпні злилися в одне тривоги,
Годинник прискорив ходу щоденну,
Спокійно тепер лиш в долонях Бога,
коли перелистуєш сни смиренно,
і смоги ранкові латають шпарини,
срібляться в росі обважнілі грона,
купається в квітах сім’я бджолина,
налита шипшина багряно-червона,
цей серпень простує поміж медами,
співає пісень крізь вечірню тишу,
зникає між сосен разом із слідами,
поміж чорнобривців джмелів колише.
РОЗМОВА З БОГОМ
Він розмову із Богом повів нічну,
Говорив про смирення і про війну,
Сповідався у вічних земних гріхах,
Обереги тримав у своїх руках.
Він у Бога нічого не попросив,
Знав, що він не святий, і що нагрішив,
Просто говорити не мав із ким,
Раптом дощ нічний здався аж липким.
Він тепер сказати міг лиш йому,
Про щоденні будні, і про війну,
Про нестерпний біль і про каяття,
Про одне благав — зберегти життя,
Бог уважно слухав, не уривав,
Всі його тривоги давно він знав,
— Я завжди з тобою, і день, і ніч,
Можеш не казати, у чому річ.
Я тобі тримаю вночі свічу,
Я тебе вкриваю і від дощу,
Та скажу тобі, так щоб без прикрас,
Рятував життя я твоє не раз,
Беріг між окопів і у вогні,
Що часом аж страшно було й мені,
Я Бог, та не можу в житті всього,
Мені не даруй ти життя свого.
Я вмію багато, та не усе,
Від страху ніхто тебе не спасе,
Пробач, що я маю казати так,
Тікати від смерті ти й сам мастак.
Я просто світитиму із небес,
Від мене не жди відтепер чудес,
І день кожен свій проживай до дна,
В нас ворог один і одна війна.